Глава 2 Хранитель Єлени

І було так установлено здавна: коли жона втрачала мужа свого, належало їй шукати притулку у родичів мужа свого; і переходило надбання його й усе майно до дому роду його.

І настав день поховання Єлеазара, мужа праведного. І прийшли лише небагато, щоб оплакати його і віддати тіло його землі; і були то ті, кому він за днів життя свого явив милість і визволив від погибелі неминучої.

І ось з’явився тоді далекий родич Єлеазара, ім’я йому Самуїл, тесля з роду Хаелінового; і був він сповнений мудрості й милості, мов муж древній.

І возгласив Самуїл слово до Маріам і мовив їй:
— Не скорби більше, жоно праведна, і нехай не буде душа твоя стривожена: ось, візьму я на рамена свої піклування про тебе і про Єлену, чадо твоє, щоб не залишилися ви без опори й покрову серед світу цього.

І зітхала Маріам з великими сльозами і мовила:
«Не покинута я в печалі моїй, і чадо моє не лишилося без руки міцної. Бо сам дух Єлеазара наставив Самуїла, щоб увів він нас у дім свій, аби не перебувала я з дочкою в убогості й скорботі та в повній самоті».

І відчинив Самуїл двері дому свого для Маріам і дочки її. І сповістив, що займається теслярством з успіхом великим. Сильний був Самуїл руками своїми і не знав нужди в домі своєму. І внесла Маріам у дім Самуїла надбання своє, що успадкувала від Єлеазара, мужа свого. І примножився дім Самуїлів: і худобою, і начинням домашнім, і всім тим, до чого звикла Маріам у домі своєму.

Та недовго жила Маріам без мужа свого, Єлеазара, бо любов її була глибока, і плач її не мав кінця. І в усі дні по відході мужа свого серце її стогнало в безмовності, і душа її знемагала. І за короткий час виснажило її горе, і не лишилося в ній сили жити без возлюбленого свого.

І прийшов Самуїл до дому свого після трудів своїх, і коли вступив він у двір, узрів Маріам, що лежала на землі. І не було дихання в тілі її, і серце її перестало битися.

А Єлена сиділа біля тіла матері своєї — і мовчала. І сльози текли по обличчю її, і не було в ній голосу. Руками своїми торкалася вона лиця матері й струшувала її за плечі, немов бажаючи збудити її від сну. І очі Єлени взивали без слів:
«Встань, мамо моя… відкрий очі свої…»

Та Маріам лежала нерухома, і лице її було мирне, мов у сплячої.

І було Єлені тоді три роки, коли лишилася вона сиротою, і Самуїл, муж праведний, родич дому Єлеазара, — лише він один пов’язував її з родом її, мов тонка нитка, що не урвалася.

І жила Єлена в домі його, і піклувався він про неї, як може піклуватися муж про дівицю малу — зі страхом і пошаною, не відаючи, як упорядкувати серце її і душу ніжну.

Довго скорбів він про смерть Маріам і не знав, як виховати дитя мале — дівчинку тиху й лагідну. І питав він людей мудрих, як учинити з Єленою, щоб не залишилася вона в нестачі — ні любові, ні піклування.

І сказав йому друг його, левит, що служив при храмі:
— У домі Божому є місце для сиріт, і там зростають діви під наглядом і наставленням. Там навчають їх рукоділлю, письму, скромності й розуму і піклуються про них, як про дочок вибраних. І коли сповниться Єлені дванадцять літ, може вона повернутися в дім твій — вихована, розсудлива і міцна духом. А доти буде вона серед подібних до себе, і не знатиме самотності, але матиме і спілкування, і діло велике — служіння Господу.

І побачив Самуїл, що слова левита сповнені мудрості, і зрозумів у серці своєму, що так буде краще для Єлени. І вирішив він не тримати дівчинку при собі, але віддати її туди, де знайде вона піклування і наставлення.

І відвів він Єлену до храму і передав її на виховання — в дім тиші й учення. І прийнята була вона з лагідністю і увагою, і залишилася там серед інших дітей, яким доля дала подібний шлях.