Глава 1 Дім без Храму

Глава 1

Дім без Храму

І сталося в ті дні, що вийшов Єлеазар на площу перед народом, і вів за собою двох волів на мотузках, приготованих для жертви. І обличчя його було затьмарене, і скорбота кипіла в ньому, мов вода на вогні. І, ставши посеред зібрання, звів він руки свої до неба та возопив голосом великим, так що стих гомін, і обернулися до нього всі.

І сказав він:

“О Боже, Боже святий! Зглянься на раба Твого! Від юності моєї служив я Тобі, не знаючи лукавства. Чому ж нині відкинута жертва моя? Чому посоромлений я перед народом? Хіба я обрав безпліддя своє? Хіба не в руці Твоїй насіння і народження, і час, і межа всякої плоті?”

І був подив серед людей, і мовчання опустилося на площу, мов тінь перед бурею.

І знову возопив Єлеазар, і голос його був твердіший:

“Учора ще називали ви мене праведним, а нині відводите очі, ніби я прокажений. Учора приймали жертви мої, а нині ім’я моє стало вам за сором. Чи змінилося Небо — чи серце людське?”

І шукав він очима тих, кого називав друзями, і побачив їх серед натовпу, і сказав їм:

“Азаїле! Чому мовчиш? Хіба не приходив ти до мене, коли дочка твоя лежала при смерті? Чи не я молився за неї і приносив жертву за дім твій? Чому ж нині стоїш, мов чужий?”

І до іншого воззвав:

“Хагаве! Чи не сидів я при ложі жони твоєї, коли життя її тануло під час пологів? Чому ж мовчання твоє нині тяжче для мене, ніж камінь?”

І побачив Єлеазар серед зібрання Озиїла — і спалахнув дух його, і підніс він голос свій, і сказав:

“О, Озиїле! Ти, батьку злочинця, чиє чадо нині ховається у втечі, уникаючи суду і не стаючи перед старшими!

Скажи мені: чому ти стоїш тут серед праведних? Чому не відлучили тебе від зібрання? Чому не відвернулися від тебе, як від прокаженого?

Хіба не знає народ, що син твій зневажив закон? Хіба не відомо всім, що втікає він від праведного суду?

Та ти стоїш — і не вигнаний. Стоїш — і не осуджений. Стоїш — і підносиш голос свій на мене!

А я — що не вчинив злого, що не пролив крові, що не зневажив заповіді — стою нині перед вами, мов винний!

За що ж осуджений я? За безпліддя моє?

Чи є вина в мені, що не дано мені було сина? Чи я замкнув утробу жони моєї? Чи я визначив часи плодючості її? Хіба не Господь тримає в руці Своїй народження і неплідність?

То скажіть мені, люди:
де правда ваша? де суд ваш?

Чому той, чий дім дав злочин, стоїть серед вас у честі, а той, хто не має потомства, стоїть у соромі? Чому гріх прощається тому, хто має сина, а невинність не рятує того, хто його не має?

Ви не суд творите — ви страхом керуєтеся! Не правду шануєте — але вигоду! І поставили ви серце своє вище за суд Божий. І тому кажу вам:
не храм ваш святий — але лицемірство ваше гучне, мов сурма, і пусте, мов посудина без води”.

І стихло зібрання, і не було серед них того, хто відповів би йому.

І підніс він голос свій, і став той голос, мов полум’я:

“Слухайте всі! Не за гріх мій відкинуто мене, але за безпліддя моє. Ви винесли вирок без суду. Ви засудили там, де не було вини. І віднині не стану шукати правди там, де оселилося лицемірство. Не принесу більше жертви. Не стану більше в дворах святині, де серце людське стало вище за суд Божий! Але нині відчиню дім мій. І приготую вечерю — не в ім’я свята вашого, але в ім’я дому мого, і в ім’я жони моєї Маріам, і в ім’я честі, яку ви сьогодні намагалися відібрати в мене.

Хто вважає себе другом моїм — нехай прийде до мого столу. І я побачу, хто стоїть зі мною в годину сорому, а хто був другом лише в дні достатку.

І той, хто прийде, буде другом дому мого навіки. А той, хто відвернеться нині, нехай не шукає мого порогу в день біди своєї”.

І жах обійняв зібрання, бо зрозуміли люди: не тільки від храму відступив Єлеазар, але й суд над дружбою їхньою звершив перед усіма.

А Рахиль стояла серед жінок і чула все це, і похололо нутро її. І коли побачила вона, як Єлеазар відвернувся і повів волів своїх геть від площі, а люди розступалися перед ним, мов перед відкиненим, страх великий охопив її.

І, не чуючи вже ні голосів, ні шуму, кинулася вона від площі до дому Маріам. І поспішала, мов вихор зі сходу, і взивала душею своєю до небес:

“О, святі небеса! Дайте їй силу витримати це. Дайте їй не впасти в годину, коли руйнується дім її”.

І добігла вона до воріт, і розчинила їх з силою, і возопила:

“Маріам! Маріам! Вийди до мене!”

І вийшла Маріам із дому свого, і, глянувши на лице Рахилі, побачила страх на ньому, і стрепенулося серце її.

І сказала:

“Що сталося? Не томи мене мовчанням”.

І мовила Рахиль, ледве переводячи подих:

“Горе велике прийшло до дому твого. Мужа твого посоромили перед усім народом”.

І здригнулася Маріам, і серце її наповнилося тривогою.

І сказала вона:

“Скажи мені все”.

І почала Рахиль, і голос її тремтів:

“Була я на площі… І ось прийшов Єлеазар, муж твій, ведучи волів своїх. І став перед народом, і возопив до небес… І весь народ чув слова його. І звів він руки свої, і говорив про безпліддя своє і про сором, що впав на нього. І ніхто не встав за нього. І друзі його мовчали. І стояли всі, мов каміння”.

І плач зірвався з уст її, і сказала вона:

“І відрікся він… Від зібрання… І від жертви… І від храму…”

І запала тиша між ними, тяжка, мов ніч без зорі.

І стояла Маріам нерухомо, і не впали сльози її, але зібралася вона духом своїм і сказала:

“Ти чула слова мужа мого. Він покликав друзів своїх на вечерю. І ти, Рахиль, друг дому нашого, приходь із мужем твоїм Закхуром і розділи з нами хліб. Бо якщо залишишся другом — приймемо вас з радістю. А якщо відвернетеся — не будемо судити, бо знаємо, як тяжко бути поруч із тим, хто в приниженні”.

І здивувалася Рахиль силі її.

І, підвівшись, поглянула вона за ворота і сказала:

“Бачу — наближається Єлеазар”.