Еміль Золя і гулке читання в Україні

У тиші читальні

Флобер… Його листи до Золя читаються у тиші читальні. Тут, під зеленуватим світлом настільних ламп панують ангели мовчання. Бібліотека Короленка як просторінь безмежних знань. Знань, що може взяти собі кожна людина, задарма… Ці зеленкуваті світляки над читачами. Ці схилені голови… Це спогад, що нині пливе мов недосяжний спокій…

«Весь вчорашній день до пів на дванадцяту я провів читаючи «Нана». Після цього не спав усю ніч і «зовсім ошалів».

… Якби від мене вимагали, щоб я відзначав усе, що здалося мені сильним та оригінальним, я змушений був би коментувати кожну сторінку! Характери напрочуд правдиві. Слів, взятих з натури, - безліч; смерть Нана в кінці - щось мікеланжелівське. Приголомшлива книга, дорогий мій!...

А ось щодо того, що грубих слів можна б вживати якомога менше, - це безсумнівно; що табльдот лесбіянок «ображає почуття сором'язливості» - ще б не ображав! Ну, а далі що? Наплюйте ви на ідіотів! Принаймні це нове і зроблено дуже сміливо... Нана при всій реальності виростає в якийсь міф. Фігура ця по-вавилонські грандіозна...»[1]

Золя стверджував, що літературна творчість мусить ґрунтуватися лише на особистому спостереженні автора та його досвіді.

 

[1] Гюстав Флобер, Лист до Еміля Золя від 15 лютого 1880.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше