Пластичність

Теплий і довірчий тон, тонкий гумор, пластичність і глибока життєвість образів, смак до соковитих деталей... Все це можна зустріти не тільки в романах Еміля Золя... Але й у житті. Навіть у житті простого кота... Я вже не згадую про звичайного літератора, чи навіть редактора...

Ось, нині 13 березня 2025 року передають що намічається перемир'я. Передають по радіо. Транслюють по ящику. Забиті ніші ютюба… Німецька приказка вчить: «Краще солом'яний мир, ніж залізна війна…» Чому ж люди не дослухаються? Не дослухаються своєї ж, народної мудрості… Чому віддаються свавіллю політиків? Політиків, яких вони ж і обрали… Прямо чи опосередковано… Це пластичність плину життя, чи тупість?

Духом колективу дують…

Дують, продуваючи своє життя…

Та життя, як і роман розпадається на безліч епізодів. І деякі з них навіть набувають характеру новел, вставних... І вони теж тісно пов'язані з головними персонажами... Тобто з нами... З кожним із нас. Бо ми всі перебуваємо у фокусі подій... Бажаючи того чи ні...

А ряд подій завжди пластичний. Навіть якщо він лютий і жорстокосердний...

Будь-яка історія життя людини, навіть коли викласти їй у вигляді фабули, розповідається із прогалинами… Але, все-одно в манері епічної прози... Тут начебто і відсутній тісний взаємозв'язок окремих частин... Однак все текстове полотно разом дозволяє або навіть змушує глянути далеко за події, що зображуються, нехай навіть й дрібні, і вловити таки, як говорив доцент Горяєв, закономірність процесу розвитку... У його пластичності саме тих епізодів як форму прояву авторської необхідності... Бо внутрішня полеміка, яку веде з самим собою та читачем автор, як людина чесна, ні чим себе не полегшує...

«…Ешелон ковтне руду.

Ешелон заб'ється в рейках.

Паротяги прогудуть,

як доходитимуть рейса.

Не забудь про тих ткачів,

що невдягнених вдягнули!

Всіх бурлаків полічи,

що вмирали і тягнули.

Заспівай коло станка!

Бий заклепку з «глухарями»!

Так пиши, щоб та рука

Упивалася рядками!..»[1]

Так кожний роман, новела, оповідка несе в собі чимало спільного зі своїм автором.  А дія літературного твору під час читання розвивається мінімум у двох часових просторах… І минуле тісно переплітається із сьогоденням… Перекидаючи таки місток у майбутнє… Теж відбувається у нашому виборі політиків, вільно чи невільно…

[1] Юрій Яновський «Поетові».