Наївно і заплутано

Читаючи твори Золя, мимоволі думав про автора. Увесь час. Яким же він був насправді? Цей метр із Медана… Як він поводився у своєму домі? У Парижі, мабуть одним, у Медані іншим.

Я теж був не той. У центрі Харкова культурним. На Новій Баварії дещо іншим… І з цим нічого не міг вдіяти… Ми – міщани. Отак інколи думаєш чортзна-що…

Коли перескакуєш з одного на друге, все виходить заплутаним, до наївності… От я пишу ці рядки про Харківське житті 1986 року, у лютому 2025. Мені б треба зосередитися на минулому… А я переймаюсь сьогоденням. Іде Україною війна. Гинуть люди. Дуже багато людей гине. Ще більше стають каліками… Нова епоха, нарізана на серця… А телеящик виспівує солоденькі брехлі… Славить чергового пройдисвіта. Вихваляє негідника, який розкошує по світу… І його шанують… Сонми народу… А найбільш в кишлах педерастів…

Людина сучасності здається мені вже усвідомила перехідний характер уявлень про життя та її цінності... І стоїть тепер у нерішучості на краю пропасті... І якщо озирнеться назад, то побачить, що колишні уявлення лежать немов випалена рівнина... Життя на якій вже неможливе...

Сказати щось тямуще про зміст нової перспективи нелегко. У всякому разі, настільки важко, що я не можу перемогти цю тему... І повертаюся в минуле... Неначе в свою ретроградну амністію самому собі. У пам`ять, незрушну.

Від такої гидоти рятує читання. І читаю я знову «Меданські вечори». Книжку, що видали друзі Еміля Золя… Друзі…

Гарні друзі, дилетанти. Адже людина з роками бачить себе все більш оточеним речами... Бо з роками дозріваєш до «одиночного плавання»... І «рішучого занурення»... у глибокомосліє... А воно друзям ні до чого.

Золя міг замкнутися в чотирьох стінах… І писати по п'ятнадцять годин на добу. Звідси розтянутість романів та оповідань. Своєрідне висвітлювання цілого людського життя… Шлях людини до успіхів і багатства, або до загину… Сенс полягав у тому, аби доводити мислі автора до логічного кінця... А не складати каталог афоризмів, писимістичних...

 Саме після виходу збірки «Меданські вечори» з її відвертими розповідями про біди франко-прусської війни, почався новий етап. Золя вносить у художню творчість принцип дослідження.  Показує текстами, що митець прагне подібності вченого, натуральної. Понад усе…