Повернення «Ругон Маккарів» вічне?

Порятунок – писав Золя, – лише у народі. Він розумів, що описати та пояснити сучасне автору суспільство – праця неймовірна. І не кожному під силу. 

– Для чесного художника, – тлумачили нам на лекціях, – описати та пояснити – це одне й теж.

 На небо випливав з-за штори місяц.  Я і радів і сумував. Не прийшла Урсула. Може, й не прийде вже… Ліжко. На ньому я. Один.  І я читаю далі наступний роман «Гроші»…

І тут знову сплив фінансист Саккар, що збанкрутів у романі «Здобич»… Як типовий нишпорка, женеться знову за примарним щастям грошей… Як тінь затьмарює весняний день…

 «…Насамперед вони оволодіють Середземним морем, вони його завоюють за допомогою Загальної компанії об'єднаного пароплавства; і він перераховував усі порти прибережних країн, де будуть створені гавані, і, поєднуючи напівзабуті спогади про античний світ із азартом біржового гравця, він прославляв це море, єдине, яке було відомо в давнину, це синє море, навколо якого розквітала цивілізація, хвилі якого омивали стародавні міста – Афіни, Тир, Олександрію, Карфаген, Марсель, – міста, що створили Європу.

Потім, забезпечивши собі цю широку дорогу на Схід, вони почнуть там, у Сирії, з невеликого підприємства, з Товариства срібних копалень Карміла, тільки щоб мимохідь виручити кілька мільйонів, але це відразу приверне до них акціонерів, бо думка про срібні розсипи, про гроші, що валяються прямо на землі, так що їх можна збирати лопатами, обов'язково надихне публіку, особливо якщо до підприємства можна прилаштувати як вивіску таку славну і звучну назву — Карміл.

Там також поклади кам'яного вугілля біля поверхні; він страшенно підніметься в ціні, коли в країні збудують багато заводів; а крім того, між справою вони займуться й іншими дрібними підприємствами, створять банки, синдикати для галузей промисловості, що процвітатимуть, експлуатуватимуть великі ліванські ліси, гігантські дерева яких через відсутність доріг гниють на корені.

Нарешті Саккар дійшов найголовнішого — Компанії східних залізниць, і тут уже він приходив у екстаз, бо ця залізнична мережа, що ніби павутиною, яка з кінця в кінець покриває Малу Азію, втілювала для нього спекуляцію, життя грошей, що відразу захоплюють цей древній світ як нове А видобуток, ще не доторканий, незліченно багатий, прихований під віковим невіглаством та брудом.

Він угадував там цілі скарби, він рвався вперед, як бойовий кінь, який почув битву… Так! Гроші зроблять усі ці дива.

…Можливо, Наполеон хотів відновити неосяжну імперію, коронуватися в Константинополі імператором Сходу та Індії, здійснити мрію Олександра, стати вищим за Цезаря і Карла Великого? Адже сказав він на острові св. Єлени про Сіднея, англійського генерала, який затримав його у Сен-Жан-д'Акра: «Через цю людину я не досяг своєї мети».

І те, чого прагнули хрестоносці, чого не міг зробити Наполеон, — розпалювала Саккара грандіозна ідея, ідея завоювання Сходу. Але в його трактовці це завоювання стане перемогою розуму і здійснюватися за допомогою подвійної сили науки та грошей.

Якщо цивілізація пересунулася зі Сходу на Захід, чому б їй не повернутись на Схід, не повернутися до стародавнього саду людства, до цього едему Індійського півострова, що спить під тягарем століть? Це буде нова молодість.

Він пожвавить рай земний, за допомогою пари та електрики зробить його знову живим, відновить у Малій Азії центр старого світу, точку перетину великих природних шляхів, що з'єднують між собою континенти. Тут уже можна буде наживати не мільйони, але мільярди та мільярди...

...він вважав, що неприборкана гонитва за грошима і ці позики, що йшли безперервно з року в рік, сприяли задуманому їм підприємству: уряд, що потребує грошей, хоча і не надає персональних гарантій, все ж таки охоче домовиться з приватними підприємствами, якщо влада може витягти з цього якийсь дохід….

…І, будьте спокійні, ми зробимо це царство міцним і могутнім, ми оберігатимємо його від політичних переворотів, підтримавши його бюджет, забезпечений усім надбанням країни, за допомогою потужного банку, чиї акції оспорюватимуть один в одного католики всього світу…

…Спочатку вони відкриють скромний банк, щоб за його допомогою пустити в хід перші підприємства; потім, помалу, у міру того як успіх допоможе їм розгорнути справи, вони стануть господарями ринку, вони завоюють світ…»[1]

Система індивідуального збагачення – (подумалося мені теперішньому –  керуюча світом тоді і зараз, 2025 року), призвела до того, що кожна країна опинилася в оточенні прірви… Війна вже назріває на всіх кордонах, в найрізноманітніших формах… І взяла мене нудьга, майже астральна…

[1] Еміль Золя, роман «Гроші», переклад мій (О.А.)