Пророцтва Благбазу

У той день я взяв наступний том. Бібліотека інституту забезпечувала всіх студентів достатньою кількістю книжок.  Я вийшов високими сходами інституту. Та й пішов вниз Бурсацьким до Благбазу. Там я купував платівки. Я ми казали «диски». Але не ті, модняві. Такі продавалися у «Мелодії» на Тевелєва, а уцінені… У рядах базару був собі магазинчик. Туди звозили непродаж.  Платівки проштрикували ближче до осі розпаленим шилом… І відтоді ціна їх була у сто разів дешевша. Коли в «Мелодії» така коштувала два п`ятдесят, то в магазинчику 25 копійок. А бувало і 10. Інколи навіть одну копійку… А записи траплялись шикарні…  

Тож, перетнувши Клочковську і міст, рушив у торгові ряди. Купив на цілий рубель платівок. Були там і Том Джонс, і Хампердінг, а ще Анатолій Корольов та земляк Вадим Мулерман…

Мені б слід було йти до гуртожитку. Та я знав, там чекає Урсула. І буде віддаватися до загину… У ній буяють сили, невгамовні. І вони діють нишком. Бо вона – співець неволі. Ай ем е прісонер… Як вимовляє вона англійською… Вона записалася на курси. Вона марить Америкою. У гіршому, як каже випадку, Ізраелем…

Тож побрів я по Карла Маркса. Гадав, пограю на піаніно у якійсь із вільних аудиторій факультету культ-освітньої роботи… Та біля Благовіщенського собору захопив мене натовп. Я й не отямився, а вже був в його нутрі. А там волали дві скрючені бабки: «Кінець світу настає. Ось він вже всівся на престолі. Той Михайло-мічений!»

Волали вони без упину. Закотивши очі. І попри свою старість, схожі були на Урсулу. Обидві. Може, подумав, ці дві відьми сестри… А Урсула їх послід… «Не лізьте з Богом, – пригадав я її слова, – не будіть поета…»

Старі репетували аж до захльобу. Натовп вслуховувався. А я міркував про себе: добре, що навчаюся. Це розширює не тільки мої мізки, а й голову. Мені так здавалося. Я бажав влади розуму. Покорення лише цій владі всього незвіданого. І, головне, подолання власних забобонів. Ось такою й буде перемога людини і поразка богів та ідолів… Як істиних, раптом схаменувся я, так і вигаданих…

– Істину, – кричали по черзі старушенції, – писано в пісанії, ще доживете до кінця світу. Ще побачите…

– Один дядько поруч мене додав: «Де раки зимують, Кузькіну мать!»