Творчість

Джунглі гуртожитку плакали. Плакали одночасно. Ми любили нашого викладача літератури. Звали його Марк. Я розкопав, що ім`я це походить від латинського Marcus. У перекладі означає «молоток». І у ньому втаємничено перенесення властивостей Марса на Марка. Сила, мужність і войовничість в одній особі. Ми брали нашого Марка за взірець педагога і поета. Адже він і був поетом, справжнім і відомим…  

Так от, джунглі плакали, суворо. Адже всі однокурсники читали те саме… «Ругон Маккари».

– Вітер, – волав я мовчки, – кричи в барабан! Позбав мене Урсули. Прижени мені Аделаїду.

Та життя  кидало в мої обійми несправедливість, поетичну… Так мені здавалося. У повсякденності студіювання і вечірніх тусняках. Моя кімната перетворювалася на театр. Дівчата режисери давали жару… Ми ставили шматки із «Ругон Маккарів». Ми, сповнені молодої сили і бойовитого духу. Ми, напоєні неупередженістю і сяючими ідеями… Поступово театр перетворювався… Спершу на хепінінг. Затим на вертеп. А там і на бардак…  Дівчата витівляли із себе коняк. Наївних і великодушних. Ми покривали їх… Коні ж бо були потрібні сцені війни часів Другої Імперії… Ми корпіли від заходу сонця до півночі… Затим шлюз. Наставали хвилини мовчання. А там і ніч спокою сопіння у дві дірочки… І ніякі присуди авторитетів нас не лякали…

Творчість, зазначав Еміль Золя не прикривається авторитетами. Авторитети показують лише замордований труп мистецтва. Творчість талановитих іде у розріз із закостенілими традиціями, завжди.  Творчість підриває престиж касти, що хоче генерувати свій вплив, вже вмерлий…