Втратити розум

Що означає ловити вітер?

Це було для мене – піймати її. Я розкидав сітки моїх каверзних слів, солодких. І вже знав: вона влипне. Мов муха у їх мед.

Так сталося із Аделаїдою. Яка влипла у солодощі контрабандиста Маккара. Звісно, мені не хотілося, аби моя «Аделаїда» вдарилася у пияцтво… Пияцтво мені було огидним. Мій вітчим занапастив ним життя моєї матері. Засіяв і мою життєву ниву відразою до міцних напоїв…

Але, у мене висіла на шиї все ще дівчина подібна Урсулі. У якій жив талант до поезії. Вона їх писала запросто. Їх друкували у газетах і журналах. Що на той час було феноменальним… Моїй «Урсулі» було 27 років. І в неї проявлялася якась психічна вада. Вона казала «крихкість, без якої не буває поезії». І ластилася до мене. Ластилася щиро. Вона кохала мене, тоді. І клала на мої плечі свої руки, тендітні попри роки. Потім схиляла на них голову. І її лице дивилося на мене, впритул.  В очах блищали зорі сліз.

– Ти мене не покинеш? – запитувала стиха. Так тихо, що здавалося її шепіт чутно і в Бомбеї…

Вона посміхнулася, надіваючи свій синій плащ, попліновий.

Я проводив її до проспекта Леніна, до тролейбуса. Вона поїхала собі. А я пішов куди дивились очі. Я любив вештатися містом, особливо у дощ…

Між тим події «Ругон Маккарів» розгорталися сторінками товстої книги. Буяли війною 1870 року і розгромом Наполеона Третього… Поволі мене затягувало читво. Я вже сприймав його як дарунок. І потроху мене пробирав озноб переживання… Я поїдав очима і душею історію кохання між сином тієї Урсули, Сільвером і М'єттою, дочкою браконьєра. Історія добігала кінця, сумного… Двоє молодих людей у державному перевороті. М'єтта гине у ході бою, а Сільвер отримує кулю в потилицю…  Аделаїда, яка це бачила, сходить з розуму і потрапляє до божевільні…