З позицій натуралізму

Читав тоді я на ніч «Ругон Маккари»… А місяць світив у  моє вікно, золоторогий. Тож, чи міг я спати…Мені було 24 роки… Надворі стояв 1985 рік. Рік певних змін, великих. В країні СРСР змінювався курс. Помер після 13-ти місячного керування державою  74-х літній Костянтин Черненко… Прізвище у нього було українське… Але, свого часу народився він у Красноярському краї… Предків було заслано з України в сибірське село Велика Тесь Новоселовського району, ще на напочатку  XIX століття. Але  державний муж не згадував свого українського походження і протягом своєї кар'єри не втручався до українських справ… Тож на його місце генерального секретаря ЦК КПРС всівся 54-х річний Михайло Горбачов. Дядько  родом із Певнічнокавказького краю… Йому судилося стати перший та єдиним Президентом СРСР…  У той же рік Нобелєвським лауреатом з літератури було названо 67-ми річного Генріха Бьоля, що народився в Борнхаймі, неподалік Бонну…

Бьоля я ще не читав. Певно і не багато про нього знав. Лише те, що чув по «ворожому» радіо та на лекціях із іноземної літератури… Де нам пояснили, що «Ругон Маккари» Золя вважаються вершиною французького натуралізму… Натуралізм звучав якось забавно. Тож, читав собі Еміля Золя, за програмою…

Ах, ці «Ругон Маккари»…

Читати їх сутужно. Навіть сама повна назва ввергала у ступор супротиву: «Ругон-Маккари. Природна і соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії». Історія ця тяглася у низці із 20 романів, мов ріка… Де взяти час аби нею доплисти до моря…

Я був тоді у розпачі. Стояла ділема. Позбутися однієї молодої жінки. І узятися за іншу, молодшу.

На дискотеці лунала пісня «Life is Life», яку наярювали із динаміків співаки групи «Опус»… Це був шлягер того року. І за бугром, і у нас, у Харкові.

Хлопці з Австрії співали, що ти можеш жити як заманеться. І вибір як тобі жити залежить саме від тебе. Не накопичуй зайвого, це спосіб зіпсувати його, життя твоє, безглуздий …

…Hoarding unnecessary items is a mad way to live your life…

І так згорав собі черговий вечір. Чи може, думалось мені, він ще махне мені крилом. Крилом її розхристаного волосся, кольору льону…  І застигав я на місці. І танці проходили повз мене, марою. Я марив нею. Тою, із волосся льняного кольору… Був я тоді романтиком…

Еміль Золя виправляв такий мій стан. З позицій натуралізму…