РОЗДІЛ X. Емфаліон

Ми повернулися до нашого світу. Перш за все, я знайшла Іслара:

— У мене для тебе завдання, якщо ми вже створили світ, у нього має бути Правитель і власна столиця.

— А справді…Але питання ось в чому, хто буде Правителем?

— Навіть не уявляю, подумай над цим. А заодно домовишся із Творцями, світ яких я зараз сюди перенесу.

— Що…? – я закрила очі і вже через секунду, Вимір Світла сяяв планетою на своїй орбіті.

Хм… а вся сила трьох Аресів справді могутня, допомогла Хаосу так швидко перетворити світ на планету…

Іслар вирішив нічого не питати, а я все-одно не готова була відповідати. Я попрямувала до в’язниці, щоб зустрітися з Уравосом.

— Ну привіт, давній друже, - я присіла перед ним навшпиньки. — Поговоримо по доброму чи ні?...Мовчиш?...Отже твоя відповідь ні…Ну як хочеш, це твій вибір, - я підійшла до столу, на якому відразу з’явилася пляшечка із зіллям правди. Я відкрила кришку і пустила магію води в дію. Вона витягла зілля з пляшечки і направила його до Уравоса. Я дивилася, як зілля проникає під його шкіру, як змішується з кров’ю - магія дозволяла мені бачити все. Я зачекала хвилину і повернула голову в бік Уравоса. Хм… думаю можна починати допит. — Отже, Уравос - це твоє справжнє ім’я?

— Так. – Промовив він без будь-яких емоцій. Схоже зілля подіяло, прекрасно.

— Ти хотів вбити мене по своїй волі? – я до останнього сподівалася, що його змусили, але його наступна фраза розбила мої сподівання на малесенькі частинки:

— Так, по своїй. – Цього було досить. Я вийшла з камери і повернулася до Іслара.

— Прибери його, зрадники не мають залишатися в живих.  – Сказала я і  пішла до Виміру Темряви. Мені треба побути самій.

Наступного дня, мій ранок почався о п’ятій годині. Я встала і зібравшись знову вирушила до Всесвіту.

Першим врятованим світом був Іоріс, світ драконів, Хранитель так  само як і інші був захоплений та відправлений до в’язниці.

Далі був Лаведіар, світ ельфів. Їхній Хранитель був під контролем розуму, я його зняла і відправила Хранителя до Бериліона, якого переселили до гостьових кімнат мого палацу у Вимірі Темряви.

Наступним був Оріенас, в ньому живуть мудреці, їхні знання допомагають всім істотам у всіх світах Всесвіту, навіть не уявляю, що було б якби вони всі зникли. Це точно треба буде припинити.

Останній врятований мною світ це був Ніаріс. Коли я прибула до нього, світ уже був перетворений на руїну, Хранителя я спіймала, але світ врятувати не змогла, просто вже не було, що рятувати.

Я вже хотіла полетіти геть, як помітила якийсь рух біля зруйнованого будинку. Це була ще зовсім маленька дитина, можливо їй два-три місяці. Я зупинилася і почула голос Ареса Вічності в своїй голові:

«Якщо живий хоча б один мешканець, світ можна врятувати» - Я застигла на секунду, а потім стрілою ринулася вниз і витягнула дитину з-під завалу. Я злетіла вверх і заморозила Ніаріс. Якщо світ можна врятувати, не варто нехтувати цим шансом. Я перенесла його до Іслара і перенеслася туди ж разом із дитиною. Ми постали просто перед Ісларом.

— Ісларе, я думаю це був останній світ, принаймні зараз. Я не відчуваю коливань сили добра та зла, як раніше, тому думаю можна відпочити деякий час.

— Як скажеш. Якщо вже в нас зараз тимчасовий мир, то я пропоную тобі прийняти свої обов’язки Хранителя і дати вже в кінці-кінців ім’я цьому світу.

— Обов’язки Хранителя зачекають ще трохи, - Іслар застогнав від розуміння, що йому доведеться залишитися Хранителем. Я подумки посміхнулася, давай, помучайся ще трохи. —  А на рахунок імені…гмм… в нас є Еліарок, Маріас, Фаліас, Аліас, Лаведіар, Іоріс, Оріенас та Ніаріс. Три Виміри можна не враховувати…Якщо подумати і скласти перші букви цих світів, то виходить Емфаліон, у мові драконів він означає – нездоланний. Мені здається ідеальна назва для світу, а тобі Ісларе? – я повернулася до Іслара, який із ледь помітним захопленням дивився на мене. Я зачекала кілька секунд, щоб він повернувся до реальності.

— Я теж вважаю, що Емфаліон ідеальна назва. Тобі треба відпочити і придумати, що робити з дитиною. – Він показав на маленький згорток у мене на руках.

— Гаразд, а ти тоді розберися з усім, що залишилося.

— Звичайно. – Повернувшись до свого палацу, я подбала про дівчинку, і коли вона заснула, я без сил впала на ліжко і відразу поринула в сон.