РОЗДІЛ II. Взяти вихідний

Місяць потому

Перший тиждень після того, як я стала королевою Виміру Темряви, був досить цікавий, другий тиждень вже трохи менше, на третій тиждень цікавість мого правління майже погасла, а на четвертому тижні, мені стало вже дуже нудно. Коли нема з ким битися, це не цікаво…

Треба щось придумати, може взяти вихідний, хоча б на тиждень. Мабуть цю думку і озвучу Вайрану (я призначила його своїм радником відразу на наступний день).

Двері в залу відкрилися і увійшов Вайран, за яким я вже хотіла відправити вартових.

— О, ти Вайране мені і потрібен. Залишіть нас, - воїни поклонилися і вийшли, ми залишилися самі. —  Вайране, я збираюся взяти вихідний, хоча б на тиждень, тому ти залишаєшся правити замість мене.

— Але…

— Ніяких але, – я жестом змусила його зупинитися. —  Мені потрібен вихідний, розвіюся трохи, мене ж в кінці кінців п’ять мільярдів років не було, я хочу дізнатися, що змінилося за цей час.

— Як забажаєте, – Вайран зітхнув і вклонився.

— Прекрасно, отже я вирушаю завтра.

Наступний день зустрів мене відверто жахливою погодою. Починаючи з ночі лив дощ, він не вщухав ані на мить. Але хто сказав, що мене це зупинить?

Я вийшла на вулицю і відразу промокла до нитки. Я плеснула руками і замість чорних грозових хмар на небі зійшла зірка, яка в цьому світі заміняла сонце. Тепла вона давала досить, а ось світла не надто. Але зараз не до цього, я ще раз плеснула в долоні і мій одяг  став абсолютно сухим. Прекрасна все-таки річ - магія!

Я відновила більшу частину своїх сил, тому час показати, що я насправді вмію. Я повернула голову вбік  Вайрана, який вийшов  зі мною попрощатися, і посміхнулася. Повернувшись, я закрила очі і почала перетворення. Моє тіло почало повільно покриватися чорною драконовою лускою, на голові виросли роги, а на руках і спині – шипи.  Позаду з’явився хвіст, на ньому теж були шипи. Зі спини виросли крила. Спочатку кістки для їх основи - вони покрилися перетинчатою плівкою, яка здавалася дуже тонкою, проте була досить міцною, щоб ні ураган ні град її не розірвав. Крила повністю розправилися  і я повернулася до Вайрана і підбігших тільки но воїнів, які шоковано застигли.

— Як…? – воїни ледь змогли видавити з себе слово і я їх прекрасно розуміла.

— Колись дуже давно, коли я ще була смертною, я була вершницею дракона, його звали Мідас. У одній з битв, нас сильно поранили і він, помираючи, вийняв з грудей своє серце і передав його мені, щоб хоча б я змогла врятуватися. Коли я доторкнулася до його серця, воно  з’єдналося з моїм тілом і замінило моє поранене. Після цього, я отримала його силу і могла прожити довше, а коли все-таки померла, змогла переродитися. Саме завдяки його серцю, я можу пам’ятати все і перетворюватися.

— Цей Мідас… він врятував вас ціною власного життя?

— Так і я йому за це дуже вдячна.  А зараз мені пора. – Я повернулася, змахнула крильми і здійнялася в небо. 

Мідас... Як я сумую за тобою... Ти був вірним другом і чудовим напарником, хоча я б сказала, наставником. Як би не ти, я б не стала такою, якою я є зараз. Ти врятував мене і віддав своє життя, зараз, я б зробила для тебе так само і прекрасно розумію, навіщо ти тоді пожертвував собою. Як ти і хотів, я буду рухатися вперед і досягати нових висот. Я обіцяю!

Я летіла до тутешнього світила – Сіріуса. Якщо я правильно пам’ятаю, у ядрі цієї зірки, знаходиться портал до Всесвіту, так називається зв’язуючий світ, у якому були створенні всі існуючі до тепер світи. У кожному світі, обов’язково є портал до Всесвіту, цей портал ніхто не може закрити, він працює від початку створення світу і до самої його загибелі.

Я підлетіла до зірки, від неї йшло неймовірне тепло, навколо стало гаряче, тому я закрила обличчя руками. Треба зосередитися, вдих, видих. Ну і гаряче ж! Так, я заспокоїлася і взяла себе в руки.

— Дракон Перехресного Вогню! – із чорної, луска перетворилася на червону, на ній з’явилися чорні лінії, які проходили повсюди.

Прекрасно, тепер можна спокійно дихати. Одна з моїх сил – Повелителька стихій, я можу керувати всіма стихіями, які тільки є. Це відображається і на моїй трансформації дракона, я можу стати драконом будь якої стихії. У стихії вогню є два типи – Перехресний Вогонь і Вогонь Безодні Вічності. Останній, дуже сильний, він може спопелити все на своєму шляху. Його зупинити не може ніщо і володіють ним одиниці. Колись, володарів Вогню Безодні Вічності було досить багато,  потім вони почали зникати і можливо, що я остання, хто володіє цим видом вогню.

Я полетіла просто в середину зірки. Її жар не шкодив мені, тому я без проблем дісталася  ядра і пролетіла крізь нього. Я опинилася в просторі серед зірок, тут було навпаки дуже холодно, тому довелося знову трансформуватися.

— Дракон Вічної Криги! – луска змінилася на блакитну і мені відразу стало тепліше. Вічну Кригу не можна розтопити нічим, ця стихія дозволяє своєму власнику переносити найнижчу температуру.

Я тут подумала… раніше, я була надзвичайно швидка і мене не міг обігнати ніхто. Може, спробувати знову? Я потягнулася і відчула, як хруснули кістки. Ех, засиділася я в замку… ну нічого, ми це зараз виправимо.

Оскільки я продовжувала висіти у повітрі, то я просто полетіла вперед. Зараз…

— Блискавичне Прискорення! – від кінчика хвоста до рогів і крил пройшов імпульс. Крила заіскрилися блискавками і я зі швидкістю світла полетіла вперед. — Вуху! – як же це чудово знову мчати на зустріч вітру і відчувати, що тебе ніхто не може обігнати, що ти попереду всіх.  Я летіла повз астероїди, огинаючи їх по бокам, перелітаючи зверху або пролітаючи під ними. Це було так прекрасно відчувати повну свободу, коли тебе ніщо не стримує, ніхто на тебе не впливає, ніхто тобою не керує, ти нікому не підвладна, ні богам, ні долі. Мабуть саме цього мені не вистачало весь час, що я жила і перероджувалася, мені не вистачало права вибору, ким я хочу бути. Я завжди підкорялася долі, коли мені сказали, що я маю стати Нищителькою Світів, я прийняла свою долю, коли сказали стати Аресом Темряви теж, а тепер, я можу стати тим, ким захочу, робити, що захочу і ніхто мені не указ. Це прекрасно, відчуття повної свободи, саме цього мені завжди не вистачало.