РОЗДІЛ I. Обрати майбутнє

Велика арена. На трибунах сидять люди і не зовсім люди – жителі різних світів і не завжди людських. По боках кожного ряду арени, стоять закуті в броню воїни, вони наглядають щоб ніхто не втік. Жителі світів на цій арені знаходяться не за власною волею, те, що має статися їх лякає, вони не хочуть цього бачити, але вибору у них нема. Ворота в кінці арени відкриваються і з них виходить дівчина в своєму незмінному образі – біла сорочка, чорні штани, а позаду довгий шлейф як у сукні, але не з’єднаний спереду, тому більше схожий на плащ.  У супроводі двох воїнів, закута у кайдани, вона проходить до центру арени і, підіймаючи голову, дивиться просто в очі чоловіку у чорній броні, який сидить на підвищені на іншому кінці арени. У її погляді немає страху, на її губах сяє впевнена посмішка, вона абсолютно впевнена, що вийде сухою з води, і саме це, дратує воїна найбільше. Скільки разів він намагався її зловити, і ось тепер, коли вона в його руках, він не дозволить їй втекти знов. Воїн робить рух рукою і з тіні виходить ще один чоловік - з мечем у руці. Він підходить до дівчини, заносить меч вгору і…

***

Шість місяців тому

— Встань. – я дивилася на Вайрана Леніон зверху вниз. Він піднявся з колін і став переді мною. Він був вищим за мене, проте це не завадило мені дивитися на нього звисока. Ми так і стояли дивлячись один на одного, поки поряд не продзвенів вибух. Ми всі обернулися на звук і побачили, як воїни у білій броні вриваються в «крило переродження», як його назвав Вайран. Вони прямували просто до душ, які тут зберігалися, я зрозуміла це відразу. Судячи по тому, як змінилося обличчя Вайрана, він теж це зрозумів, але зробити вже нічого не встигав, воїни були вже в сантиметрах від зірок. Стільки відчаю було на обличчі Вайрана, що я просто не могла це так залишити. Я клацнула пальцями і всі ворожі воїни  завмерли на місці без здатності поворухнутися. Я клацнула ще раз і всі душі підлетіли до мене.

Вимір Темряви… його основне завдання оберігати душі мертвих зі всіх світів. Я це знаю, адже колись, ще до того як стати Аресом Темряви, я допомагала богам його створити. Воїни у білому мені теж знайомі, вони жителі Виміру Світла, їхній світ був створений для того, щоб створювати нові душі. Їхні воїни носять назву Творці, а воїни Виміру Темряви – Хранителі. Темні оберігають, світлі створюють.

Кілька мільярдів років тому, незадовго до моєї загибелі, між цими вимірами виник конфлікт, вони посварилися через душі. Світлі хотіли знищити душі, яким було більше тисячі років і створити замість них нові, а темні були проти знищення, їхнє покликання захищати і тому вони не могли цього дозволити. Виникла війна, яка могла знищити обидва світи і цим самим порушити баланс у Всесвіті. Боги не могли цього дозволити, тому попросили мене втрутитися. Я розірвала зв’язок між двома світами і залишила їх жити самих по собі. Але, схоже, що за стільки років між вимірами виник нетривалий зв’язок.

Як темрява не може існувати без світла, так і світло не може існувати без темряви.

Творці цим користуються і влаштовують рейди на вимір Хранителів. І судячи з відчаю у очах решти воїнів, це вже не перший напад світлих.

Не  можна це так залишати. Треба відновити рівновагу у Всесвіті. Нехай у попередньому своєму переродженні,  я і була Нищителькою Світів, але ж у цьому все може змінитися, і якщо так, то я відновлю рівновагу у світах, а якщо ні, то тоді така доля і я продовжу нищити світи. Але поки що…

Я  простягнула руку вперед і  всі душі, одна за одною  сідали мені на руку і зникали.

— А тепер… - я підійшла до Творців, які продовжували стояти нерухомо, — спіть. – Всі вони впали в сон, з якого не виберуться, якщо я того не захочу. Я повернулася до Вайрана, який дивився на все, що я роблю з вдячністю. — Я беру Вимір Темряви під свій контроль, і мені все одно, що ти про це думаєш.

— Ви врятували душі, а вони сенс нашого життя, цей світ буде довіку вам вдячний. Трон Клану Примарних Тіней, це найменше що ми можемо вам запропонувати. – Вайран став на коліна, а за ним і всі його воїни. Я пройшла до виходу з крила. Біля входу, на нас чатували ще одна команда Творців. Я не стала витрачати на них свій час, тому просто пройшла повз. Вони впали в сон так само як і решта.

Незважаючи на те, що я вперше загинула у досить юному віці (всього 20 років) і продовжувала ззовні залишатися такою ж юною, іноді я можу приймати рішення, які не здатні приймати дорослі, а деколи можу вести себе як дитина. Всі мої колишні знайомі звикли до цього і не осуджували.  

Навіть  якщо взяти все це до уваги, я залишалася дуже сильною, але кожне переродження - це випробування моєї сили і швидкості повернення колишньої могутності, а також опанування нової.

Чим більше часу пройде після мого переродження, тим швидше я поверну свою колишню силу, зараз я можу вже не напружуватися, досить тільки подумати про щось і воно відбудеться. Але поки що, це обмежується силою Темряви і її гранями. На стихії моя сила ще не діє.

Ми пройшли до тронної зали палацу.

— Розкажи мені, що сталося у вашому вимірі Вайране, мене зараз цікавить тільки це.

— Звичайно. У нашому вимірі, більше трьох сотень років тому, почалися війни між кланами. Чому, досі ніхто не знає.

— Це бог війни так розважається, або вже його нащадки. Хто ж цих богів знає, – зітхнула я з розумінням. Колись давно мені часто доводилося відновлювати рівновагу, після його розваг. Колись давно, я була Хранителькою Світів, я захищала всі світи, як від свавілля їхніх Хранителів, так і від сили ще малих на той час богів.

— Можливо.  Сто років тому, мені вдалося об’єднати всі клани у один  і добитися миру, проте…

— Ціна за мир – сотні життів. Знаю. Цього досить, можеш піти відпочити, я  до тих пір займуся  основними справами.

— Як бажаєте, мій радник введе вас у курс справи. – Я кивнула на його слова. Всі  вийшли, і я залишилася у залі сама. Отже так, перш за все мені потрібно до богині долі – Саяри. Це єдина богиня, яка ніколи не зміниться.