Розділ одинадцятий, у якому Ельза повна кохання

На світанку, в день іменин Його Величності короля Романа, сонячний зайчик застрибнув до Ельзиної кімнатки і розбудив її, вмостившись на носа. Зауважимо, що Ельза гарно прибрала в кімнаті, шибки у вікнах помила, все скрізь повимивала, попідмітала і навіть полила горщики з сухими цурпалками на підвіконні, не сподіваючись, що там щось виросте, а просто так, для порядку...

На королівський кухні, куди Ельза сьогодні не запізнилася, із самого світанку гучно гуркотіли каструлі й пательні, звучали нервові накази Головного Кухаря і пані Жоржетти, які готували шикарний бенкет для численних гостей на свято. Смачнючі запахи миттєво поширилися усім королівським палацом, і охоронці, що з ночі стояли біля дверей найважливіших осіб королівства і зранку ще не снідали, періодично видавали буркотіння у голодних шлунках від усіх тих запахів. Весь палац чекав початку святкування.

А королівська кухня перетворилася на потривожений вулик. Кухарчуки бігали так швидко, що здавалося, у них виросли додаткові пари ніг. Жак та його компанія, які у всіх кухарів були на підхваті, спітнілі й замурзані, шинкували зелень, чистили картоплю, патрали курей, збивали соуси й креми, виганяли з кухні мух та ос, тобто, страшенно були зайняті, тому не встигали навіть відпускати свої звичні шпильки. Правда, сьогодні Ельзу не чіпали, можливо, після вчорашніх її гострих слів трошки втихомирилися?  

Сама ж Ельза стояла біля дальнього столу, зосереджено просіюючи борошно для королівського пирога. Її руки працювали механічно, бо думки були далеко, у королівському Храмі, серед таємничих захованих сувоїв та забутих імен...

— Агов, подруго, ти зараз просієш борошно на підлогу. Метеляєш ситом, а не бачиш, що борошно мимо миски сиплеться! — промовила Тілла, з'являючись із-за величезного казана з бульйоном, який кипів неподалік, поширюючи смачні запахи і купу пари. Вона виглядала бадьорою, хоча під її карими очима залягли легкі тіні. — Про що ти так напружено думаєш? Невже про нашого задимленого героя Арвена? Я бачила його сьогодні, зранку проходив мимо кухні. Ти не помітила? Зазирав сюди, як сорока в костомаху. Може, хотів тебе побачити? Але Головний Кухар Тілібон його прогнав. І так тут людей чимало. І Арвен дивився, до речі, у твій бік так, наче хотів спопелити тебе на місці.

Ельза різко зупинилася, поклавши сито в миску, помітила, що й справді трохи попросипала на підлогу. Схопила спеціальну ганчірку, присіла й почала витирати під ногами. Потім тихцем роззирнулася: пані Жоржетта була зайнята сваркою з постачальником вершків, Головний Кухар смикав себе за довгого вуса і репетував на якогось чоловіка, що посмів увійти до кухні без дозволу, а Жак застряг у якійсь суперечці з соусниками. І навколо нікого близько не було. 

— Тілло, мені треба з тобою серйозно поговорити, — Ельза підвелася, кинула ганчірку, сполоснула руки й витерла їх об фартух. — Можеш мені дати пораду? Тільки обіцяй, що не будеш сміятися і що це залишиться між нами.

Тілла, яка страшенно любила таємниці й пригоди, миттєво стала серйозною, хоча в її очах танцювали іскорки цікавості.

— Клянуся хвостом своєї ласки! Кажи вже, не тягни!

Ельза раптом захвилювалася, не знаючи, з чого почати.

— Я хотіла спитати, чи була ти коли-небудь у Східній Вежі? Бо мені треба терміново туди потрапити. У кімнату до Сплячого Принца.

Тілла трошки постояла, поморгала, а потім видала:

— Ого! Ти хочеш потрапити до Східної Вежі? Я не бувала там ніколи. Адже туди нікого не пускають. Проте інколи до нашої палацового, так би мовити, експонату водять високопоставлених гостей. Уявляєш, ти спиш, а люди приходять, щоб подивитися на те, як ти спиш? Кошмар! Як у музей! На нього можна помилуватися у магічній сфері на центральній площі, якщо вже так дуже кортить. Чи ти хочеш подивитися на нього зблизька? Кажуть, він там лежить такий гарний, що навіть мухи на нього не сідають.

— Ні, Тілло. Ти не розумієш, — Ельза почервоніла. — Я закохалася в Сплячого Принца. По-справжньому. З того самого моменту, як побачила його на центральній площі перед королівським палацом. Я знаю, це звучить, як божевілля, але я відчуваю, що повинна його врятувати. І відчуваю, що зможу це зробити. Змусити прокинутися, розбудити. А для цього я повинна потрапити у Вежу Сну і його… е-е-е… поцілувати…

Кілька секунд панувала тиша. Тілла дивилася на Ельзу так, наче в тієї виросла друга голова. А потім дівчина здригнулася від стриманого, але трохи істеричного сміху, затиснула рота руками, щоб не розреготатися вголос. 

— Ой, такого я ще не чула! — ледь вимовила вона крізь сміх. — Ельзо! Ти серйозно? Ти закохалася у мумію? У чоловіка, який не мився вже десять років і не сказав жодного слова? Та він же як залежаний бісквіт: на вигляд нічого, а на смак гидота з цвіллю всередині. Оце так поворот! Кондитерка-рятівниця і залежаний принц!

— Я так і знала! — ображено буркнула Ельза, відвернувшись і збираючись піти геть. — Смійся собі, а я…

— Та зачекай! — Тілла схопила її за рукав, витираючи сльози від сміху. — Вибач, подруго, просто це так несподівано! Ти така вся романтична, наче з книжок про лицарів втекла. Хочеш розбудити принца поцілунком, як у казці. Це ж несерйозно. Але слухай, — голос ніктеї став тихішим. — Навіть якщо ти справді хочеш поцілувати цей залежаний і, певно, вже добряче черствий бублик, то туди ж не пролізти. Там магія така, що навіть миша не прошмигне.

— Не називай його бубликом! — обурилася Ельза за свого кумира. — Він красень і шикарний мужчина. І він не винен, що так зненацька заснув і його ніхто не може розбудити. Йому теж, напевно, не дуже хочеться там валятися днями і ночами, а хочеться гуляти, веселитися, танцювати на балах, залицятися до дівчат…. А він лежить, бідний там, — очі дівчини затуманилися мрійливим серпанком. — Він витончений, освічений, напевно, і говорить віршами, пахне дорогими парфумами і трояндами…