Розділ п'ятий, у якому з’являється ґудзиковий злодій

Ельза так гірко плакала, жаліючи себе, що не одразу почула дивний шурхіт, який долинав з-під столу поруч. Хтось там вовтузився, сопів і тихенько щось бурмотів. Дівчина завмерла, а потім навіть трошки злякалася, бо подумала, що то пацюки, а вона їх дуже боялася. Раптом з-під скатертини висунулася маленька рука з довгими пальцями, яка почала обережно, сантиметр за сантиметром, тягнутися до її черевика. Маленькі пальчики швидко намацали малесенький мідний ґудзик, що ледь тримався на тонкій нитці, бо взуття в Ельзи було старе й розтоптане, а нового їй давно не купували.

— Агов! — скрикнула Ельза, від несподіванки впустивши слизьку тарілку назад у воду і відстрибнувши від мийки і від столу. — Ти хто ще такий? Ану не чіпай! Мій черевик і так ледь тримається купи!

Рука миттєво зникла, але з-під столу висунулася кумедна голова з величезними вухами, довгим носом-картоплиною і скуйовдженим чубом, у якому застрягло кілька маленьких пір'їнок. Дивна істота подивилася на неї круглими фіолетовими очима, в яких не було ні краплі страху, лише ділова цікавість.

— Чого кричиш на весь замок? — спитав чоловічок незадоволеним голосом, він явно був не в захваті, що Ельза помітила його таємні маніпуляції. — Я думав, що ти не помітиш і подумаєш, що згубила його, що він сам відірвався. Всі гублять ґудзики й не помічають. 

— А ти хто такий? — спитала Ельза, забувши про сльози і вражена нахабством цього гудзикового злодія.

— Я Фарамус! — гордо заявив чоловічок, вилазячи з-під столу і обтрушуючи свій одяг, зшитий із різнокольорових клаптиків. — Я тутешній брауні, відповідальний за чистоту підлоги та зникнення дрібних речей. А ти, я бачу, вирішила влаштувати тут потоп своїми сльозами?

— Я не влаштовую потоп, — ображено шморгнула носом Ельза. — Мене всі ображають. Кажуть, що я незграбна корова. І змусили мити цей посуд...

— Та-а-а, — протягнув Фарамус, застрибнув на стілець, усівся там і почав махати короткими ніжками, зацікавлено розглядаючи Ельзу. — Не звертай увагу! Дурні вони. В тобі просто багато енергії, от вона і вихлюпується через край, коли ти нервуєш. Ти ж новенька на кухні? Я бачив, як ти борошно розсипала. Це було грандіозно! Наче вибух на млині!

Він розсміявся дзвінким і веселим сміхом, і цей сміх був таким заразливим, що Ельза й сама мимоволі усміхнулася.

— Так, мене звати Ельза, і сьогодні мій перший робочий день на цій кухні. Але щось мені весь час не щастить. Слухай, Фарамусе, — раптом згадала вона, — а навіщо ти смикав мій ґудзик?

— Е-е-е.., — брауні зніяковів і почав колупати пальцем стілець. — Ну, розумієш, тут така справа… Я колекціонер! Це зараз так по-модному називається. І я збираю ґудзики. А цей на твоєму черевику просто неймовірний екземпляр! Він же мідний, з гравіюванням, потертий... Справжній антикваріат серед ґудзиків! Просто антикваріат!

— Але ж мій черевик розвалиться, якщо його відірвати! — вигукнула дівчина. — Крім того, ти міг би просто попросити, і я, можливо, подарувала б його тобі, раз все так серйозно, і він тобі справді дуже потрібен. А тепер не дам. Якщо колекціонування прирівнювати до крадіжок, то це до добра не приведе! 

— Це не крадіжка! — затявся Фарамус, насупившись. — Може, все-таки подаруєш мені його?  Мені дуже-предуже такий треба! — він поглянув на дівчину таким благальним поглядом своїх неймовірних фіолетових очей і скорчив таку премилу гримаску, що та просто розтанула. Все-таки вона була дуже добра дівчина.

Ельза засміялася. Вона витягнула з кишені два шматочки цукру, які прихопила ще з обіду, і простягнула брауні. 

— Тримай, — простягнула вона ласощі на долоні. — Вмовив. Я подарую тобі мій ґудзик, але з однією умовою: ти допоможеш мені домити цей посуд. Бо я тут до ранку геть склякну.

Очі Фарамуса засяяли, як два ліхтарики. Він схопив цукор, миттєво запхав один шматок за щоку, а другий сховав у кишеню.

— Згода! — прошамкав він з набитим ротом. — Дивифь, як прафюють профефіонали!

Він клацнув пальцями, пробурмотів щось незрозуміле, і раптом шкрябалки, губки та щітки злетіли в повітря. Вони почали ковзати по тарілках і казанах з неймовірною швидкістю, змиваючи жир і бруд, поки Ельза тільки встигала ополіскувати чистий посуд.

За пів години весь посуд було перемито, все навколо сяяло чистотою, бо Фарамус ще й підмів і помив за допомогою своєї магії підлогу та витер столи.

— Ти мій рятівник! — вигукнула Ельза, радісно, плеснувши в долоні

— Звертайся, — підморгнув Фарамус, знову поглядаючи на її черевики. — Може, тепер вже подаруєш свого ґудзика? І ти, пухкенька, мені сподобалася! А тих дурнів, що сміялися, ми провчимо. Я знаю, де Жак ховає свої парадні штани, і в мене якраз чисто випадково завалялася жменя колючок!

Ельза розсміялася дзвінко й щиро вперше за цей довгий і важкий день. Вона відірвала ґудзики від обох черевичків і вручила щасливому брауні. А потім пішла спати...