Розділ четвертий, у якому мрії розбиваються об гори брудного посуду

— Ого! — зареготав довготелесий і веснянкуватий хлопець, тицяючи в Ельзу пальцем, поки біла хмара повільно осідала на її обличчі. — Дивіться, у нас з'явилася снігова баба! Сподіваюся, вона не розтане біля печі, бо затопить нам увесь палац!

Кухня вибухнула ще більшим реготом. Сміялися всі: і служниці, що мили овочі, і юні кухарчуки, і поважні кухарі…

— Годі насмішок! — раптом плеснула в долоні висока гостроноса пані, як потім виявилося, це була пані Жоржетта, Ельзина начальниця, Головна Кондитерка королівського палацу. — Самі згадайте, як інколи портрапляли в смішні ситуації! З кожним може таке бути! А хто не витер цієї жирної плями на підлозі, ще отримає від мене на горіхи! — пильно поглянула вона на групу кухарчуків, які одразу почали всі відводити погляди. — А ти, новенька, обтрушуйся, приведи себе до ладу в перевдягальні і до роботи. Але зараз твоє місце й справді на чорновій роботі, поки я не дізнаюся про тебе більше, і поки ти не навчишся твердо стояти на ногах!

Що ж, як бачимо, перший день у королівському замку, про який Ельза мріяла, як про казку, перетворився на справжнє випробування на міцність.

Змивши борошно з обличчя та рук і перевдягнувшись у спеціальний одяг для кухарів, Ельза приступила до роботи. Але замість приготування вишуканих десертів їй довелося чистити та нарізати яблука, товкти мак, мити посуд та шкребти пригорілі форми для випічки.

На кухні, як спочатку Ельзі здалася досить просторою, як виявилося, панувала неймовірна тіснява, тому що працівників тут було досить багато. І Ельза зі своїми пишними формами почувалася, м'яко кажучи, слоном серед порцеляни. Вона постійно зачіпала ліктями столи і наступала на ноги метушливим кухарчукам, викликаючи хвилі роздратування у місцевих старожилів.

— Агов, обережніше, корово! — злісно гарикнув на неї довготелесий хлопець, якого, як виявилося, звали Жак. Ельза, проходячи повз нього, випадково зачепила його плечем, змусивши розхлюпати трохи соусу. — Тобі треба окрему кухню будувати, бо в цій ти займаєш половину проходу!

Інші кухарчуки, певно, його друзі, почувши це, знову підтримали товариша образливим сміхом. Ельза відчула, як її щоки охоплює рум'янець сорому. Вона хотіла відповісти, що вона не корова, а талановита кондитерка, і що не можна ображати зовсім незнайомих людей, якщо їх добре не знаєш, але слова застрягли в горлі.

День тягнувся нескінченно довго. Добре, що хоч на обід дівчина добре поїла, бо чого-чого, а їжі на кухні вистачало. Головний Кухар магічно розподілив смачну кашу, пиріжки з яблуками та компот між усіма своїми працівниками. Цю їжу готували окремо двоє кухарів спеціально для своїх колег. А вже хто хотів, то міг взяти собі й залишки їжі з королівського столу, яку не доїли високі та вельможні мешканці королівського палацу. Ельзі навіть перепав малюсінький шматочок торта, який не доїв король, і пані Жоржетта чесно розділила його між кондитерами. Він був страшенно смачний, і дівчина зрозуміла, що пані Жоржетта недарма носить горде звання Головної Кондитерки, бо була справжня чарівниця в кулінарії. 

Коли нарешті настав вечір, і втомлені кухарі почали розходитися по своїх кімнатах, Головний Кухар зупинив Ельзу біля дверей.

— А ти, новенька, залишаєшся, — сказав він дівчині. — Це тобі покарання за зіпсований мішок борошна. Поки не перемиєш увесь цей посуд, спати не підеш.

І він вказав на величезну й страхітливу гору брудних казанів, тарілок і жирних сковорідок, що височіла в мийці. Взагалі, як дізналася Ельза, посуд тут і справді мили посудомийки, але Головний Кухар часто змушує це робити своїх підлеглих, які приготували несмачну їжу або проштрафилися. От, як сьогодні, наприклад, Ельза. 

За мить Ельза залишилася сама у великій та напівтемній кухні, де лише тьмяно мерехтіли залишки вугілля в печах. Тишу тільки переривало ритмічне капання води з крана. Вона підійшла до мийки, занурила натруджені руки в холодну мильну воду і, не витримавши, все-таки заплакала.

— Яке ж це щастя? — схлипувала вона, з силою тручи жирний казан щіткою. — Я думала, що буду пекти тістечка й торти, що всі побачать, яка я талановита, а не лише те, що я товста й незграбна.. Натомість я стала тут посміховиськом... Ще й у перший день! Може, мачуха була права? Може, я ні на що не здатна?