Розділ другий, у якому Ельза мріє і закохується в Сплячого Принца

Розділ другий, у якому Ельза мріє і закохується в Сплячого Принца 

Станція небесних дирижаблів знаходилася недалеко від Ельзиного дому. Тут не було вночі пасажирів, а нічні сторожі та вантажники, заклопотані своєю тяжкою роботою, навіть не звернули увагу на самотню повненьку дівчину в старому потертому плащі. Ельза боязко підійшла до контролера, сутулого чоловіка в насунутому на очі кашкеті, який сидів у будці біля королівського дирижабля. Такі невеликі й моторні дирижаблі мав кожен острів на Архіпелазі Гострошпильок, адже король міг викликати будь-кого зі своїх громадян на свій острів у будь-який час.

Тремтячою від хвилювання рукою Ельза простягнула службовцю свій квиток із королівською печаткою. Чоловік спочатку невдоволено скривився, зауваживши бідний одяг дівчини, який, скажемо чесно, зовсім не пасував майбутньому придворному кондитеру, але, побачивши золотий герб правлячої династії, шанобливо вклонився і мовчки вказав їй на трап, що вів до середини літаючого корабля.

Дирижабль, прийнявши на борт важливу пасажирку, одразу ж і стартував. Коли повітряне судно, важко зітхнувши механізмами, відірвалося від причалу і попливло поміж громад численних островів, Ельза припала до круглого віконця ілюмінатора, не в силах відірвати погляду від краси, що відкрилася їй унизу. Різноманітні острови, з яких складався Архіпелаг Гострошпильок  пропливали під ними, наче розсипане дорогоцінне каміння, з’єднані між собою тонкими сріблястими нитками магічних мостів. Зараз, уночі, і острови, і мости були освітлені різнокольоровими магічними вогнями, і це було дивовижно гарно. А в серці дівчини змішалися нині страх перед невідомістю і солодке й щемке передчуття дива…

Подорож тривала всю ніч, і Ельза, вмостившись на зручному ліжку у своїй каюті, куди привів її капітан судна, навіть встигла трохи подрімати, заколисана мірним гудінням двигунів. Їй снився дивний сон, в якому вона нібито стоїть посеред величезної зали, а до неї наближається вродливий і в той же час мужній незнайомий чоловік, простягаючи руку. Як не вдивлялася Ельза уві сні, але так і не змогла розгледіти обличчя незнайомця. Та ще й варто було їй зробити крок йому назустріч, як підлога перетворювалася на в’язке тісто, що не пускало її до мрії...

На світанку, коли перші промені сонця позолотили пухнасті хмари, перед її поглядом постав величний острів, де знаходилася резиденція короля Архіпелагу. Неймовірно вишуканий і білосніжний замок із численними золотими шпилями височів на найбільшому острові Архіпелагу. Він був настільки прекрасним, що в Ельзи перехопило подих.

Дівчина вмилася, причесала розпатлане волосся, намагаючись хоч трохи привести себе до ладу перед зустріччю з новою долею і, попрощавшись із капітаном, залишила дирижабль. Попрямувала єдиною дорогою, котра вела від станції дирижаблів на цьому острові, до королівського палацу.

Вийшовши на широку площу перед палацом, дівчина розгублено роззирнулася, вражена красою самого замку, розмірами будівель навколо та кількістю вишукано вбраних людей, що снували туди-сюди у своїх справах. Вона почувала себе не дуже впевнено, але намагалася триматися достойно, хоч серце завмирало від шаленого хвилювання.

Аж раптом її увагу привернуло щось дивовижне просто посеред площі. Там, у величезному прозорому магічному кристалі, що висів у повітрі над фонтаном, мерехтіло об’ємне зображення юнака такої неймовірної вроди, що Ельза враз забула про все на світі! Ох, це був легендарний Сплячий Принц, про якого вона багато читала і чула від слуг у маєтку.

Він лежав, заплющивши очі, його золотаве волосся хвилями розсипалося по білосніжній подушці, а обличчя, витончене й бліде, випромінювало такий глибокий спокій і чистоту, що здавалося обличчям якогось бога із казок. Дівчина відчула, як щось тьохнуло в неї в грудях, неначе її пронизала магічна блискавка з голови до ніг.

Ельза стояла, як зачарована, притискаючи руки до грудей, і не могла відвести погляду від цього магічного портрету. Їй здавалося, що вона знає його все життя, що саме цей сплячий юнак — її доля, її споріднена душа, яка так само самотня у своєму кришталевому сні, як і вона у своєму великому та незграбному тілі.

— Який же він гарний, — прошепотіла Ельза, відчуваючи, як щоки заливає гарячий рум'янець. — Бідний принц, він спить уже п'ятнадцять років, і ніхто не може його розбудити.

Саме в цю мить у її голові народилася шалена й смілива думка. Вона згадала відому всім казку про Сплячу Красуню, яку розбудив поцілунок щирого кохання. А що, як це й тут спрацює? Може, принца теж треба просто поцілувати, щоб він нарешті прокинувся, а про це ніхто й не здогадується?

Ельза вирішила обдумати це більш детально пізніше, бо така ідея припала їй до душі. Адже всі в королівстві знали, що Його Величність король Трисвист давно оголосив: той, хто врятує принца, розбудить його, витягне з проклятого сну, отримає величезну винагороду. І вона, Ельза, теж захотіла врятувати цього прекрасного юнака, і навіть не за винагороду, а тому, що побачивши його нині, зрозуміла, що, схоже, закохалася! З одного боку, дівчина розуміла, що, напевно, принц і не зверне на неї увагу, коли прокинеться, бо вона ж така товста й негарна. Але з іншого боку, кохання ж і полягає в тому, що ти робиш для свого обранця чи обраниці все просто так, без будь-якої користі, бо кохаєш.

Ельза ладна була нині життя віддати задля Сплячого Принца, який зненацька запав у її серце! Ох, прилетівши нині в столицю, схоже, вона й справді зустріла свою долю і своє кохання! Хіба це не чудово? Вона, Ельза, розбудить принца і потім просто буде кохати його таємно, знаючи, що він ожив завдяки їй та її поцілунку. Отак дівчина замріялася, уявляючи свій романтичний поцілунок.