Розділ перший, у якому є удар віялом і несподіване запрошення

— Замовкни! Не самій заперечувати! Буде так, як я скажу!

Вона розмахнулась і вдарила. Болючий удар віялом по щоці добряче шмагонув Ельзу, залишаючи червоний слід! Вона аж захиталася, бідна, і випустила з рук тацю. Склянка з вишневим соком перекинулася прямо на новісіньку й дорогущу сукню мачухи! Ох, що ж тепер буде?!

Червона пляма розпливалася на світлому шовку як нагадування про ще одне покарання, яке мачуха, звичайно ж, вчергове вигадає на її, Ельзину, бідну голову. Дівчина стояла, втупившись у долівку, й тремтіла всім своїм великим та безформним тілом. Їй було так соромно й страшно, що хотілося провалитися крізь землю! Ну, от чому вона така незграбна?!

— Ах! Що ти наробила?! Ти, незграбна корово! — заверещала мачуха, і її обличчя перекосилося від злості. — Ти хоч уявляєш, скільки коштує ця сукня?! Та я тебе зі світу зживу!

Ельза тільки схлипнула. І така образа, такий страх і розпач охопили дівчину, що вона раптом подумала, що була б щаслива, якби її не існувало на світі. Всім би було добре, хіба не так? А вона б спокійно не існувала. І це бажання було таким сильним, що в неї навіть у голові трохи запаморочилося. Але то, напевно, від удару віяла, і навіть не від болю, а від гіркого усвідомлення своєї нікчемності. Вона існує, живе, на жаль, і її життя зараз жорстоке і несправедливе. Вона, Ельза, — товста незграба, всіма зневажена сирота у власному домі!

У кутку на дивані сидів її зведений брат Лео, молодик із хитрими очицями. Він гидко захихотів, гризучи яблуко, бо завжди радів, коли Ельзі перепадало на горіхи!

— Мамо, геть не дивуюся, що наша пампушка знову все зіпсувала! — закричав він із набитим ротом. — Треба її посадити в підвал на тиждень без солодкого! Може, хоч трохи схудне і перестане займати стільки місця!

Ельза зціпила зуби, щоб не розплакатися вголос. Як же вона їх боялася! І мачуху, яка тільки й знала, що дорікати та сваритися, і цього дурбелика Лео! Останнім часом він постійно ліз до неї своїми огидними клешнями, коли ніхто не бачив, і шепотів всякі дурниці про те, що любить м’якеньких та пухкеньких! Фу, яка гидота!

— Геть із моїх очей, потворо! Щоб я тебе не бачила! — вигнала її мачуха, обмахуючись віялом.

Ельза, ковтаючи гіркі сльози, побігла на кухню і вже там гірко розплакалася. За що їй така доля?! Чому вона така нещасна і самотня? Ніхто її не любить! Ще коли був живим батько, то мачуха не була такою злющою, стримувала свій неприємний характер. А коли його не стало, то почалися постійні знущання, кпини та погрози. Ельза стала служницею в домі, а не членом родини. Ще й почалися недавно постійні натяки (прямі вказівки, якщо чесно) на те, що вона мусить вийти заміж за Лео, аби накопичені батьком статки залишалися в сім'ї, а не розтринькувалися невідомо куди. А оскільки її, потворну й товсту незграбу, ніхто, звичайно ж, заміж не візьме, то вона повинна бути вдячною, що Лео погодився одружитися з нею. Але Ельза думала, що краще вже геть із дому втекти, аніж іти заміж за такого розпусного типа і марнотрата, як зведений брат. 

Трохи заспокоївшись, дівчина почала шукати чисту серветку в шафці, щоб витерти заплакане обличчя. І раптом її пальці намацали щось тверде під купою вишитих серветок та рушників. Що це?

Вона потягнула за ріжок і витягнула якийсь дивний конверт. Він був із дорогого паперу і зі справжньою королівською печаткою! Але печатка була зірвана! Хтось його вже читав і підступно сховав!

Ельза тремтячими руками дістала із конверта листа. Очі її розширилися від подиву, а серце почало вилітати із грудей, як шалене!

«Шановна панно Ельзо фон Віффан! Маємо честь повідомити, що Ваш рецепт святкового крампана визнано найкращим на відбірковому турі! Ви офіційно прийняті на роботу Молодшим Кондитером у Королівський Палац! У конверті ви також знайдете квиток на королівський дирижабль. Чекаємо на вас негайно для початку служби!».

Матінко моя! Ельза не вірила своїм очам! Дівчина перечитала листа двічі. Ох, вона ж відправила той рецепт на королівський конкурс просто так, потайки, ні на що особливо не сподіваючись, просто тому, що любила пекти! Та й кулінарну магію мала досить слабку, як їй здавалося, адже ніхто й ніколи не займався з нею і не давав магічних уроків. А виявляється, вона перемогла! Її кличуть у Палац!

І мачуха знала! Знала і мовчала! Хотіла приховати її щастя, хотіла залишити тут, своєю служницею, дружиною пришелепкуватого Лео! Ну ні, тепер вона свого не проґавить! Це її шанс вирватися з цього пекла! Це її квиток у нове життя!

Ельза рішуче витерла сльози кулаком, геть забувши про серветки. Ах, так? Ну все, досить! Вона втече! Просто сьогодні вночі! Поки ця зміюка мачуха Аграфенна та її синок Лео сплять! Та й усі слуги вже порозходилися додому, бо пізно вже, ніхто нічого й не помітить. А зранку вона буде вже далеко. Квиток на королівський дирижабль теж знайшовся в конверті, а отже, слід було летіти без роздумувань!

Дівчина почала гарячково розмірковувати, як зробити все якнайкраще. Побігла до своєї кімнати і швиденько поскладала у невеликий дорожній саквояж свої нехитрі пожитки: гребінець, білизну, пару теплих шкарпеток і свій найдорожчий скарб, стареньку лютню, на якій вона любила тихенько бренькати, коли було вже вкрай сумно.

Коли будинок затих, Ельза вислизнула з маєтку і поспішила дорогою, освітленою трьома яскравими світилами Сестрами,  до станції дирижаблів. 

Дівчині було страшенно лячно, адже вона ще ніколи в житті не покидала рідного острова, а Небесні Острови були такі численні й різноманітні! І хто б міг подумати, що вона зможе побувати на самому Королівському Острові, куди мало кого запрошували.