Розділ 8. Еля

Еля

Після того вечора я швидко узяла себе до рук. Все поступово почало повертатися на свої місця. Я повністю занурилася у виховання сина і роботу. Ксеня згадала, що вона хірург і продовжила інтернатуру в нашій головній клініці ACmedical. Тепер ми з нею працюємо в одній будівлі.

Так в моєму житті пролетіло ще майже чотири роки. І ось, мені вже двадцять дев'ять, а Дмитрику майже вісім. Він вже ходить до другого класу. Дідусь переклав на мене майже всі обов'язки по ACmedical, хоче поступово відійти від справ. Ксю закінчила інтернатуру і працює хірургом. Треба відмітити, хірург вона від бога, без перебільшень.

- Еліна Володимирівна, можна? - Заходить Анжела Вікторівна, завідуюча хірургічним відділенням. Не найприємніша жіночка в світі, притаманна їй зверхність, але зі своїми обов'язками вона справляється. - Даруйте, що безпосередньо до Вас, але у нас ЧП.

Сідає і дивиться, чекаючи від мене хоч якоїсь реакції.

- Я вас уважно слухаю, - переводжу на неї строгий погляд.

- Сьогодні в хірургію поступив літній чоловік з вогнепальним пораненням, - починає викладати факти. - Його привезла швидка, - вона постійно зиркає на мене, в надії побачити мої емоції. Але за роки своєї праці, я звикла вислухати, обдумати, зробити висновки, а потім щось робити. - З ним був син. Поки ми готували його батька до операції, він все сплатив. Я особисто вирішила оперувати, але мені асистувала Ксения Олегівна, - щось мене починає це напружувати. Продовжую дивитися на неї крижаним поглядом. - Операція пройшла успішно.

Але через півгодини пацієнт впав в кому. Отже, його син сказав, що із землею тут все зрівняє, якщо його батьку не стане краще. Я розумію, ACmadical - це велика мережа приватних медичних клінік, але якщо одну лікарню, а в нашому випадку головну, спробують знищити… це відіб'ється на репутації усієї мережі, - вона, безперечно має рацію, але зазвичай до мене приходять, якщо виконавчий директор якої-небудь клініки не може вирішити питання самостійно.

- Анжела Вікторівна, я правильно розумію, нас хочуть "зрівняти із землею" за те, що людина після серйозної операції впала в кому? - Підіймаю одну бровку і з тим же фірмовим поглядом чекаю відповіді.

- Так, - починає нервувати. Значить, свою шкуру прийшла рятувати. - Але не зовсім. Після операції він повинен був відійти від наркозу і опритомніти, але медсестра вколола препарат, який посилив стан, викликавши тим самим кому. Це усе спостерігав син пацієнта… він був в палаті. Медсестра взагалі не повинна була вводити цей препарат. Я з нею провела бесіду, вона говорить, що робила все за призначенням лікаря. Але внаслідок всьго виходить, що ми самі винні в нинішньому стані нашого пацієнта.

- Виконавчий директор клініки вже знає про цей випадок?

- Ні, я відразу до Вас.

- Тобто, Ви не вважаєте потрібним інформувати про такі речі своє безпосереднє керівництво? Дозвольте, я Вам нагадаю, якими мали бути ваші дії, - починаю роз'яснювати, як маленькій дитині. - Якщо у Вас не виходить самостійно врегулювати питання, Ви повинні звернутися до глав. лікаря. Якщо і у нього, не виходить вирішити проблему, вже особисто ВІН, не Ви, звертається до виконавчого директора клініки. В крайньому випадку, якщо ситуація дійсно вимагає мого втручання, виконавчий директор, звертається до мене, - обурююся її діями, вона ставить під сумнів своє керівництво. - Знаєте чому? Тому що я – генеральний директор і власниця цілої мережі клінік. Я б у будь-якому випадку дізналася про інцидент, але від Вашого безпосереднього керівництва, яке не просто б виклало суть проблеми, але і запропонувало можливі варіанти рішення. Кожна людина знаходиться на своїй посаді не просто так, АЛЕ відносно Вас у мене з'явилися сумніви.

- Я, справді, хотіла, як краще.

- Ви зараз підете і все повідомите глав. лікареві, - карбую кожне слово. - А також доповісте про свій візит до мене. Урахуйте, цей інцидент з пацієнтом я беру під свій повний контроль і дуже уважно стежитиму за розвитком подій.

- Можу йти? - Я просто кивнула, і жінка швиденько покинула кабінет.

Тепер залишається чекати повного звіту. Думаю, впродовж декількох годин до мене прибіжить Максим.

Стук в двері.

- Еліна Вікторівна, можу увійти? - Це рекорд! Година. Одна година і виконавчий директор вже тут.

- Вітаю, Максиме Сергійовичу, проходите, - говорю, посміхаючись куточками губ.

Макс - надійна людина, яка дійсно знаходиться на своєму місці.

- Вибач за ранкове непорозуміння.

- Нічого. Насправді, головне я знаю, але хотілося б дізнатися ім'я винуватця.

- Скажу чесно, усе валять на Ксеню, - мої брови злетіли вгору. - Анжела Вікторівна каже, що після операції подальше ведення пацієнта, вона передала під повний контроль Ксенії. Медсестра говорить, що усі призначення були вказані в спец. бланку з підписом лікаря. А Ксю, у свою чергу, по пам'яті розповіла, що вказала в призначенні і мед. карті пацієнта, - спирається ліктями на стіл. - І найцікавіше, останнього препарату, який є в призначенні у бланку, в медичній карті – немає. Особисто моя думка, у бланк вписали останній препарат вже після затвердження Ксю. Тому що в електронній базі він теж не призначений. Але мене бентежить ще один нюанс. Як медсестра, яка працює у нас більше року і знає порядки, не порівняла призначені препарати у бланку з електронною базою? - Відкидається на спинку стільця. - І мені здається, я знаю причину через яку це все сталося.

- Яка?

- Глав. лікар нещодавно повідомив Анжелі, що Ксеня - краща в її відділенні і бере вона на себе більше відповідальності чим сама Анжела. М'яко їй натякнув, що хотів би бачити Ксю на її посаді і при першій нагоді зробить подібне рокірування.

- З цим все ясно… а що з приводу самого пацієнта і його сина?

- Я порозмовляв з сином пацієнта, з Олександром Дмитровичем, - посміхаюся, згадуючи про власну дитину. - Ти чого?

- Про сина згадала, він у мене Дмитро Олександрович, - так, по-батькові я вирішила що Діма буде Олександровичем, як було в записці.