Розділ 7. Еля

Еля

- Ксю, тихіше ти, - суворо шикаю, - Дімка спить.

- Пробач, пробач… - шибко теревенить. – Не будемо порушувати сон мого хресного синочка. До речі, як моє блакитнооке диво? Я йому купу подарунків привезла, скучила, потискати хочу! - Із захватом каже. - Для тебе, до речі, теж є подаруночок.

- Мені вже страшно, - іронізую, починаючи сміятися.

Завжди плутаюся із родинними зв’язками. Але якщо коротко, то Ксенія нерідна внучка двоюрідного брата діда. Вона просто ураган емоцій і періодичної незграбності, але усе це меркне на фоні її підтримки, турботи і нашої дружби.

- Як ти? Надовго цього разу? - Простягаю їй чашку з кавою.

- Назавжди! – Радісно каже.

- Щось трапилось?

- Ти готова мене слухати? - Питально піднявши одну брівку, чекає відповіді. До деяких її оповідань дійсно треба готуватися, бурхливий потік емоційних слів із вуст Ксю не кожен витримає.

- За шкалою від одного до десяти? - Завжди обмінюємося цією фразою, щоб зрозуміти стан один одного. Один - слабо. Десять - вибух!

Задумливо хитає головою, роздумує.

- Вже трохи відфутболила ситуацію, тому шість. Сім - це максимум, - заявляє з награною серйозністю.

- До речі, - перевела змовницький погляд на моїх рідних. - Андрій Миколайович, Ніна Іванівна, ви доглянете за Дмитром? Я хочу в п'ятницю витягнути Ельку на один захід, у мене якраз є два запрошення, - посміхається як лиса, переключає свою увагу на мене, блимаючи хитрими очами. - Звичайно, добре, що ти займаєшся дитиною, роботою. Але може, варто спробувати вийти у світ, можливо з кимось познайомитися?

- Звичайно, йдіть, ми доглянемо, - бабуся давно хотіла, щоб я зробила щось подібне, кудись вибралася.

До мене повільно, але з певністю доходить, що тут справжня змова.

- Та мені нічого надіти! - Починаю обурюватися - А п'ятниця вже завтра. Та й не думаю, що ми встигнемо. І взагалі, я геть не хочу кудись йти. 

- Господи-и-и!!! - Ксюха робить театральне зітхання. - Будь ласка, припиняй свою нудьгу. Ти так цураєшся, ніби я на панель тебе тягну.

- Знаючи тебе…

- Я прекрасно пам'ятаю про свій косяк, - перериває мене подруга. - Проте дивись, який незабутній спогад тобі організувала, є що згадати.

- Це точно. - Починаю закипати. - Відчути себе повією, було вершиною моїх бажань. - Тихо говорю, що б почула тільки подруга.

- Так, припиняй зі мною сперечатися, хресника мого розбудиш, - дістає коробку. - Краще вдягни мій подарунок.

Розкішна коктейльна сукня з дорогого мережива, насиченого синього кольору, з дрібними, ледве помітними, вкрапленнями каменьців та відкритою спиною. Туфлі, до речі, теж добре підібрані, на витонченому каблучку.

- Очманіти можна… - Прошепотіла вражена Ксеня. - Ти бомба. Все-таки у мене відмінний смак, і розміри у тебе не змінилися.

- Дякую.

- У мене таке саме, тільки червоне, - випалює вона. - Ти ж не проти, якщо я його одягну завтра?

- Ні, не проти.

Подруга посміхається, ляскає в долоні як дитина. Чую позаду себе човгання маленьких ніжок, обертаюся.

- Мама? - Дімочка спросоння так дивиться, ніби не впізнає мене.

- Привіт. Ти вже прокинувся? - Посміхаюся. Беру на руки своє диво.

-Ти гална, - обіймає маленькими ручками за шию.

- Дякую.

- Ну все, раз навіть Дімка схвалив, тепер не відкрутишся, - переможно каже, впевнено опираючись на стіну.

Сонливість сина як рукою зняло.

- Ксеня! - Захоплено закричав, зліз з моїх рук і побіг обніматися з тітонькою. Коли побачив ще і бабусю з дідусем, дитячої радості не було меж.

Залишок дня ми провели всі разом. Після вечері бабуся з дідусем пішли.

У Ксю була квартира в цьому ж будинку, тільки на два поверхи вище. Це був подарунок її сім'ї на закінчення університету.

Подруга увесь вечір стискала в обіймах Діму та дуркувала з ним. Уколисавши хресника під мультик, розповіла про те, яким кретином і зрадником виявився її хлопец, що не треба було кидати  все своє життя тут і їхати до нього в "Мухосранськ" та й ще мешкати там цілий рік. Загалом, зливала мені свою душу, не соромлячись у виразах і емоціях.

***

У таксі Ксюша коротенько розповіла, що мене чекає. Виявилось, ми їдемо на відкриття якогось ультрамодного клубу. Захід закритий, вхід тільки із запрошенням.

- Ти ж знаєш, я не шанувальниця подібного.

- Знаю. Але тобі треба розвіятися! Та і мені не завадить. Ти ж не кинеш свою недолугу родичку, яка у пошуках особистого життя може знайти собі пригоди на дупу? - Скорчила удавано питальне личко Ксеня.

- Гаразд, - роблю глибокий подих. - Подивимося, що з цього вийде. Але якщо мені щось не сподобається, я відразу піду. Домовилися?

- Добре, - погоджується. - Але причина має бути вагома. Середньостатистичні відмазки не підходять.

Як на мене, клуб виявився занадто пафосним. Одразу видно, що розрахований на забезпечених людей. Звичайному студентові сюди не пробратися, та і ціни тут… космічні... Я вже хвилин тридцять сиджу за барной стойкою і п'ю якийсь коктейль. Усі мої спроби піти за столик до Vip-зони присікалися подругою відразу.

- Знаю я тебе. Ти там будеш сидіти до кінця вечора а потім із спокійною душею звалиш додому!

- Там тихіше грає музика. І взагалі, ніхто не говорив, що я танцюватиму.

- Скількох вже встигла відшити? - Починає відчитувати. - І не говори, що нікого. Я, як мінімум, двох бачила, які намагалися до тебе залицятися.

- Трьох.

- Ти з глузду з'їхала?! Ну спробуй хоч трохи відірватися, будь ла-а-аска, - з благанням в голосі протягнула слова. - Тобі потрібен мужик. Просто спробуй. У тебе є сьогоднішній вечір і ніч. Забудь зараз про сімью і роботу, просто відірвися, - трохи струхнула мене за плечі. – Хоча б один танець.

- Ну не хочу я. До того ж, ніхто вже не залицяється.

- В кутку стоїть хлопець, який дивиться на тебе вже хвилини три. Ось я упевнена, він підійде.