Епілог

Еля

Кілька місяців по тому.

Світле кафе у дитячому розважальному центрі потопало від великої кількості дитячого сміху. Це був перший День Народження Діми у повній родині. Наприкінці листопада ми з Сашком розписалися. Це не було помпезне весілля, ми вирішили зробити свято у колі близьких нам людей. Я була в елегантній білій сукні, на дотриманні цієї традиції наполягла бабуся. Але якщо чесно, я не надто заперечувала.

Після того, що сталося, не хотілося чогось грандіозного, навпаки тихого, спокійного… сімейного…

Після нападу, у лікарні, Сашко не відходив від нас кілька днів, був поряд. Ми повернулися до своєї квартири, але буквально за кілька тижнів переїхали в будинок до Сашка. З Дмитриком вони дуже швидко порозумілися, мене шалено розчулювали їхні розмови. Ми звикали один до одного, притиралися.

Усі, хто були винні в історії із сином, зовсім нещодавно отримали своє покарання. Кирило постарався. Ользі доведеться відбувати термін, вона є співучасницею всього, що сталося, їй заборонено до нас наближатися, на додачу до всього, вона якимось дивом знову встигла перейти дорогу своєму колишньому чоловікові… але тепер їй нікому допомогти в цій справі. Ліка має серйозні психічні відхилення, з нею працюють у психіатричній лікарні, і своє покарання вона відбуватиме там, принаймні, поки їй не стане краще. Найманець надовго втратив волю, розкрилися деякі його замовлення... вбивства. Навіть Аркадію Анатолійовичу дісталося, його позбавили ліцензії, а Сашко з Кирилом вщент рознесли його конторку і заодно репутацію. Якщо чесно, я цьому навіть рада. Можливо, комусь це здається жорстоким, але мені нікого із цих чотирьох не шкода. Насправді. Я не можу їх зрозуміти, і навіть не хочу намагатися. Вони хотіли нашкодити дитині, і частково їм це вдалося… Аварія із самого початку принесла Дімі суттєві травми, навіть останній інцидент відіграв значну роль у його душевному стані. Він майже місяць не міг нормально спати після того, що сталося в палаті. Тому мені здається, кожен отримав те, чого прагнув.

- Мамо, тату, ходімо зі мною, - тараторить син, висмикуючи з думок. Бере мене та Сашка за руки, відводячи до аніматора в костюмі пірата. - Я хочу, щоб усі взяли участь у танцювальному конкурсі. Виграє пара, яка танцюватиме краще. Я буду з Яною, а ви один з одним.

- Чи не боїшся конкуренції? - Усміхаючись запитує Сашко, помітивши Ксеню з Льошкою.

- Тату, не ображайся, - Дімка окидає нас награним, але таким дитячим поглядом, - але ти мені не конкурент, - дивиться на мене. - Мамо, я в тебе вірю.

Розвертається та відходить на пару метрів, підходячи до своєї Яни. А Сашко сміється.

- Чи готові? – Питає аніматор, обводячи поглядом усіх дітей та дорослих. Дивно, але багато кого запросили, вийшли танцювати. Навіть бабуся з дідусем.

Після того, як діти прокричали відповідь, розпочався заводний рок-н-рол під нестаріючого Елвіса.

Усі танцюють.

Як колись казав сам Елвіс Преслі: «Хтось притупує ногою, хтось клацає пальцями, а хтось погойдується туди-сюди. Я просто взяв та й почав робити все це одночасно». Так і у нас всі просто розслабилися, піддавшись емоціям від дитячого свята. Хоча самі діти дуже навіть пихтять.

Музика закінчується, Сашко притягує мене до себе за талію, і ми чекаємо, коли оголосять переможців. І ось, Дмитро з Яною йдуть отримувати заслужений приз під оплески всіх учасників.

Трохи згодом був торт та ще кілька годин дитячого свята. Додому ми повернулися ближче до дев'ятої вечора.

Син вже зібрався до себе в кімнату, але Сашко його окликнув:

- Дімо, а як же наш з мамою подарунок? - Запитав, коли син вже почав підніматися сходами.

Він різко обернувся, а очі заграли дитячою радістю.

- Ви ж вже дарували, - здивовано резюмує. - Робот та нова залізниця.

- Ми з татом згадали, що пару місяців тому ти шалено хотів ще один подарунок, - з усмішкою кажу я, заходячи до кабінету чоловіка.

Там має чекати Діна, наша хатня робітниця, з подарунком. Діма перестав говорити про собаку після випадку з найманцем.

Знаходжу подарунок із бантиком на шиї, поруч із ногами Діни. Беру його на руки та виношу до холу. Ставлю на підлогу і дивлюсь на сина.

- Цуценя, - з невірою в очах дивиться то на нас, то на собаку. Ми киваємо. - Ретрівер... як я хотів.

На відміну від Діми, щеня не губиться, а біжить прямо до нього, наступає лапкою на бант, і той розплутується, злітаючи на підлогу. Дмитрик сміється, беручи його на руки.

Вже за пару годин син засинає обійнявшись із цуценям. За сьогоднішній день він неабияк вимотався. Цілую своє маленьке диво, поправляю ковдру та залишаю дитячу.

Прямую в нашу з Сашком спальню. Відчиняю двері та бачу свого чоловіка. Він стоїть до мене спиною. Одна рука в кишені штанів, а інша тримає телефон. Чоловік киває, погоджуючись із невидимим співрозмовником. У кімнаті ллється тепле світло з кількох світильників.

Тихо прямую до нього, обходжу. Встаю перед ним обличчям, забираю у нього телефон. Скинувши виклик, відкидаю його на пуф. Обхоплюю своїми долонями його обличчя, встаючи навшпиньки.

- Люблю тебе, - шепочу, притискаючись своїми губами до його губ. Ніжний і водночас пристрасний поцілунок накриває нас обох.

Поруч із ним я почуваюся особливою… особливою для нього. Я це відчуваю в кожному погляді, дотику, що відгукується мурашками на моїй шкірі.

Притискає мене до себе, цілуючи мочку вуха. З моїх грудей виривається тихий стогін. Відчуваю його збудження. Сашко прокладає дорогу з поцілунків до шиї. Перекладаю волосся на інший бік, трохи нахиляючи голову.

- І я тебе люблю, - видихає мені в шию хрипкий голос.

Я починаю розстібати ґудзики на його сорочці, насолоджуючись його жадібними дотиками губ та рук на моєму тілі. Коли доходжу до останнього ґудзика, він знаходить пальцями блискавку на моїй сукні. В одну мить смикає її вниз. Опускаю руки, дозволяючи сукні сковзати по моєму тілу на підлогу, залишаючись у мереживній білизні.