Розділ 33. Олександр

Олександр

Стою як кретин і витріщаюся на цей довбаний папірець ...

Я батько... З глузду з'їхати...

Не можу повірити, що я справді тато. У мене в руках є підтвердження цього факту. І я йому дуже радий... радий тому факту, який підтверджує, що в мене є рідний син.

Еля зайшла до палати вся вимотана, з червоними очима… постійно куталася у свій кардиган, ледве стримуючи сльози. Коли вона почала розповідати, ніби відсторонилася від усіх… сховалася у свій невидимий кокон. Здавалося, якщо смикнути її за руку, прокинеться та злякається.

Коли почув про її колишнього, захотілося випробувати на ньому всі удари, які тільки знаю, і начхати, що з ним буде після! Я знав, що вона була заміжня, але й подумати не міг, що вона була вагітна, а тим більше, що той ублюдок так добре приклав руку до втрати дитини... Думаю про це, і знову хочеться відхріначити цю тварюку, вирвавши ті самі руки, якими посмів її торкнутися.

Коли вона розповіла, як знайшла дитину, я не на жарт розлютився, мої емоції вимагали свободи. Адже його справді міг ніхто не знайти... і зараз я шукав би не живого сина... Навіть думати про це не хочу.

Нервово посміхаюся своїм думкам, запускаючи п'ятірню у волосся.

У ступор впав, коли почув, що вона його всиновила! Я не знаю, як до цього ставитися і що з цим робити... Але Еля – це, мабуть, найкраще, що могло статися з моїм сином у тій ситуації. Гадаю, це сама найоб'єктивніша констатація факту в моїй голові на даний момент.

Вона з такою щирістю та любов'ю говорила про дитину, в такі моменти її голос наповнювався ніжністю та м'якістю. Але в моїй голові постало питання, яке дратувало і не давало спокою:

«Чому одразу не розповіла?»

Відчув себе справжнім дебілом, коли почув її відповідь. Адже справді, вона не повинна була мені вірити… Я щоразу тиснув на неї, пер як танк, бачивши мету, плював на всі перешкоди. І вона виявилася однією з таких перешкод. Але я й не міг подумати, що все саме так…

Мене напружило, як вона позначила кордони одним простим словом «МІЙ». Я вирішив їй нагадати, що й МІЙ теж. Але, мабуть, її це тільки налякало... Прибити себе був готовий за те, що так рикнув на неї. Менше за усе я хочу, щоб вона мене боялася, відчувала в мені загрозу. Якоїсь миті мені здалося, що вона одним поглядом готова мене знищити, якщо я спробую зазіхнути на спокій дитини. Душу грів той факт, що по-батькові син Олександрович.

У голові спливали її тремтячі слова, упереміш зі сльозами:

«Я хочу… але боюся, що ти не захочеш мати нічого спільного… швидше за все у тебе з’явиться бажання воювати зі мною.».

Дура!

Важко видихаю…

Дура… проте МОЯ.

Не хочу я воювати, тим більше з нею. Це цілковитий абсурд! Як взагалі в її голові зародилася така погана думка? Не зможу проти неї піти, тим більше зараз. Себе вбити простіше, ніж нашкодити їй.

Злюся сам на себе.

- Що збираєшся робити? - Висмикує батько із роздумів.

- Не знаю…

- Чого ти "не знаєш"? - З докором кидає Льоха. - Не кожна власну дитину готова виховувати. А тут твій, рідний син, якого вона тобі не віддасть, і їй глибоко начхати, що вона не біологічна мати, - вражено посміхається, - і, між іншим, ТИ по вуха закохався.

Дивлюся серйозно на брата, та розумію що він правий... Засіла під шкірою так, що якщо й видирати, то з м'ясом... і то не впевнений, що зможу... Кожну її емоцію ніби на собі відчуваю.

- Згадай біологічну матір, - продовжує Олексій, - яка за свою шкуру продала тобі інформацію про власну дитину, яку сама ж і покинула, та ще й причина, як виявилося, дуже «вагома», - випльовує останні слова, повні зневаги. - Ти взагалі пам'ятаєш, що вона тобі втирала? Ось я чомусь більше вірю Елі, а не словам про втраченого малюка, якого біологічна матір так і не змогла знайти!

Погань! Ось розумів же, що десь бреше. Знайду. З-під землі дістану!

- Тобі треба вирішити, що робити далі, - твердо промовляє батько. - Еля свій крок зробила, тепер твоя черга. Тільки я тебе прошу, не нароби дурниць… - Знущально розпливається в ледь помітній усмішці. - По-перше, я хочу нормально спілкуватися зі своїм онуком, а по-друге, думаю, твоєму сину, необов'язково знати правду про біологічну матір… – Його обличчя набуває гостроти та серйозності. Рідко бачу його таким, тільки коли справа стосується чогось дуже важливого, в його очах проявляється непохитність, а в голосі – сталь. – Гадаю, Еля для нього зараз – найулюбленіша та найрідніша людина на цьому світі, вона його МАМА. Дитина не повинна страждати через помилки дорослих. Ти можеш увійти в їхню маленьку сім'ю та стати її частиною, особливо враховуючи обставини ваших відносин з Еліною.

Прекрасно розумію, що вони обидва мають рацію... Але для початку треба з нею поспілкуватися та все обговорити стосовно сина.