Розділ 27. Еля

Еля

Я просто у шоці. Проходить кілька секунд, доки до мого сонного розуму доходить думка, що мене закрили в кабінеті. Обережно стукаю у двері.

- Ксю, щось трапилося? – Питаю напівпошепки.

У відповідь тиша. Починаю нервувати, розуміючи, що телефон залишила у палаті. А головне, Діма… він там зовсім один. Мені різко стало бракувати повітря… потрібно було остаточно прокинутися та зрозуміти, що відбувається. Підбігла до вікна, оббігаючи стіл. Смикнула за ручку, вдихаючи свіже повітря. Зіщулилася від холоду та усвідомлення, що, ідучи до вікна, боковим зором, помітила когось поруч із диваном. Повільно повертаю голову, затримавши подих… Переді мною стояв Сашко. Судорожно проковтнула повітря, зачиняючи вікно.

- Випусти мене, - вимагаю, розуміючи, що це банальна змова, і він чудово знає, як зробити так, щоб двері відчинилися. - Ти мене взагалі чуєш?

- Ти вдень все не так зрозуміла, - каже повільно, виділяючи кожне слово, скорочуючи відстань між нами.

Хмикнула, злегка похитавши головою, посміхнулася:

– Знаєш, я останнім часом завжди все не так розумію! Особливо коли справа стосується тебе.

Спробувала пройти до дверей, але він виявився надто близько, загороджуючи собою майже весь простір. Розгорнулася в надії обійти стіл з іншого боку, але у Ксені виявляється, перестановка, шафа пересунута з протилежного кута в цей і протиснутися просто неможливо! Починаю злитися… Ну не через стіл стрибати ж?! Хоча… навіщо стрибати? Можна перелізти. Дивлюся задумливо на перешкоду, терзаючи зубами нижню губу, уявляючи, як це можна зробити.

- Навіть не думай, - висмикує мене з думок, зухвало посміхаючись, дивиться зацікавленим поглядом. - Поки ти перелазитимеш, я вже чекатиму на тебе з іншого боку.

Він що читає думки?

Зрозумівши, що я в пастці, обернулася до нього обличчям. У цей момент він підійшов трохи ближче. Перед моїми очима, зовсім поруч, опинилися широкі чоловічі груди, обтягнуті білою сорочкою. Спробувала відвести очі, щоб не витріщати їх на нього, але при цьому я відчувала його обпалюючий погляд на собі.

Згадавши дівчину, яка цілувала його вранці… Спалахнула, знайшовши в собі сили зустрітися з ним поглядом.

- Не дивися на мене так!

- Хмм… Чому? - Запитав, розпливаючись у задоволеній усмішці.

– Тобі є, на кого дивитися. Іди до своєї «колишньої» дівчини, – спеціально зробила акцент на слові «колишньої», виплюнувши його. - А мені дай спокій, і взагалі випусти! - штовхнула його в груди, але він навіть не зрушив з місця.

Чоловік нахилив голову набік, зупинившись поглядом на оголених ніжках ... У цей момент я проклинала себе за те, що не одягла легінси чи джинси.

- Все роздивився? Може, відійдеш та відчиниш двері?

Але він і на сантиметр не зрушив, продовжуючи оглядати мене, ковзаючи палаючим поглядом по вигинах тіла. Я нервово облизала губи, стиснувши руки в кулачки.

- Ти ревнуєш? - Запитав із цікавістю, піднявши трохи брови, із-за цього горизонтальна зморшка на його лобі заглибилася, ставши явно помітною.

- Я??? Ні! - Криво посміхаюся, стримуючи свою знервованість.

Усміхається. Так і хочеться врізати по його зухвалій фізіономії. Схрещую руки на грудях, проходячись поглядом по кабінету, шукаю шляхи відступу. Найреалістичніше це вікно, але я сама його зачинила... і як би тут не перший поверх. Дідько!

- Доведеться тобі мене вислухати, - дивиться як на маленьку дитину. - Нема в мене нічого з нею. Нема! - Вимовляє впевненим тоном, дивлячись у вічі. - Просто вона мене попросила про одну послугу, при цьому пообіцявши, що після того, як я їй допоможу, більше не побачу її у своєму житті.

- Ти думаєш, я в це повірю?

- Це правда, - викарбував, а я себе ще й винною відчула під його суворим поглядом.

І ось мої очі знову сповнюються сльозами. Мої нерви на межі. Я не пам'ятаю, коли ще стільки плакала, як за останній тиждень. Підборіддя пробирає дрібним тремтінням.

- Я не розумію, що відбувається... - Промовляю ледве чутно, одними губами. З очей зриваються сльози. - Як мені до всього цього варто ставитися?

Дивлюся на нього, чекаючи хоч якоїсь відповіді. Мені потрібна конкретика. Інакше я просто збожеволію.

Усі мої думки займає Дмитрик… особливо останнім часом. Але мені потрібна визначеність із Сашком, я повинна розуміти, як його сприймати, щоб не тріпати ні собі, ні йому нерви.

- Давай спробуємо? - Запитав без вагань.

- Що спробуємо? - Шепчу, начебто все зрозуміла, але фраза неповна ...

- Слухай, я не майстер гарних слів, - запускає п'ятірню у своє волосся, скуйовдивши їх. - Ти мене зачепила. Дуже сильно, – глибоко вдихає. Йому не легко давалися ці слова. - Стосунки. Давай спробуємо збудувати стосунки?

Сльози продовжують котитися по моїх щоках. Ноги починають тремтіти, змушуючи мене спертися об стіл. Не знаю, що йому відповісти… Правда… З одного боку, я дуже хочу, а з іншого, я не знаю, як до цього може поставитись Дімка.

Закушую губу, дивлячись у його темні очі, які зараз палають щирим теплом. Намагаюся правильно сформулювати відповідь. Серце рветься на частини… Прикриваю очі… Глибоко втягую повітря з домішкою його парфуму, відчуваю його наближення. Охоплює шорсткими долонями моє обличчя, нахиляється та заціловує.

Повільно розплющую очі, боячись зруйнувати цей момент. Перетинаюсь з його ніжним поглядом.

- Я не прошу від тебе все і відразу, - вимовляє низьким, хриплим голосом, погладжуючи подушечками великих пальців мої щоки. – Давай поступово. Тільки говори зі мною про все чесно... тоді в нас все вийде.

- Я хочу… але боюся, що ти не захочеш зі мною нічого спільного… швидше за все у тебе з’явиться бажання воювати зі мною.

- Чому?

- Коли будуть результати ДНК, і... і я тобі все розповім, - починаю заїкатися, ковтаючи власні сльози. - Б... боюся твоєї реакції. Твоє ставлення до мене може змінитися.

Чоловік міцно обіймає мене, притягуючи до своїх грудей.