Розділ 26. Еля

Еля

О третій годині відбулася розмова з Дімою. Все проходило більш-менш спокійно. Син стримано розповідав:

- Так. Алла Ігорівна написала записку для охоронця. Вона попросила покликати Артема. Він навчається зі мною в одному класі. Але після канікул мають бути змагання, і тренер відпросив з уроків тих, хто братиме в них участь. – Діма не виявляв зайвих емоцій, поводячи себе як дорослий, відповідаючи на уточнюючі питання чоловіків.

- А навіщо Артем знадобився вчителю? - Запитав Власов у сина, нахиливши трохи голову вбік.

- Вона сказала, що хоче повідомити інформацію для всього класу, - трохи зморщив носик, знизавши плечима. – Сказала, це важливо та терміново, і що покликати потрібно саме зараз. До цього їй подзвонили, - Діма почухав маківку, трохи подавшись корпусом уперед. - Після дзвінка вона одразу і попросила сходити. Напевно, їй саме тоді й сказали, те що вона хотіла повідомити класу.

Задавши ще кілька запитань, чоловіки переглянулися, залишившись задоволеними поведінкою Дмитрика та його розповіддю.

- Ну що ж ... - Промовив Власов, встаючи зі стільця та ​​простягаючи синові руку для чоловічого рукостискання. - Дякую, Дмитре Олександровичу, за допомогу.

Діма із захопленням глянув на капітана, простягаючи свою маленьку ручку, особливо якщо порівнювати з долонею Власова. Його очі блищали, йому подобалося, що до нього поставилися по-дорослому. У момент рукостискання син розпрямився, став ще серйознішим. Мої куточки губ мимоволі поповзли вгору, мене розпирало почуття гордості за сина. Я відчувала, як його захопив цей момент.

Та-а-ак… справжній чоловік… хоч і маленький.

А Власов знає, як знайти підхід до дітей. За всю розмову він жодного разу не поставився до нього як до маленького хлопчика. Чоловік розмовляв із ним на рівних. Що викликало величезну повагу в очах Дмитра протягом усієї розмови.

Синові справді не вистачає чоловічого спілкування… Як би я його не любила, я розумію що у мене не вийде замінити йому тата… а татові ніколи не вдасться замінити маму…

Якщо Сашко виявиться його біологічним батьком, я обов'язково побалакаю з ним. Не стану тією, хто забере у свого сина батька. Не перешкоджатиму зустрічам. Сподіваюся, Сашко не намагатиметься забрати у мене Діму…

Коли згадала про чоловіка, у голові одразу ж спливла картинка, як його цілує «колишня» дівчина… Цей момент віддавався болючим імпульсом в серці. Мені було неприємно про це думати.

«Його особисте життя не повинно мене цікавити!»

Саме цю думку я собі постійно вбивала у голову. Я просто відключила телефон, бачачи десять пропущених від Саші та купу смс із текстом «Нам потрібно все обговорити». Не хочу зараз про це думати.

Я втомилася емоційно. Забагато для одного дня… Відео… Сашко… розмова сина з Власовим та адвокатом. Хоча сама розмова з капітаном скоріше вважається позитивним моментом. Він викликав у мого сина захоплення та пошану, незважаючи на те, що йому довелося все згадати, в тому числі і момент зіткнення з автівкою.

Після читання книги про піратів Дмитрик заснув. Я відчула всю красу своєї ванної кімнати в vip палаті. Мені просто потрібний був душ. Я давно так не хотіла змити з себе день, який минає.

Передяглася в теплу в'язану сукню трохи нижче колін. У ній зручно спати, воно не стискало тіло, було м'яким та комфортним. Лягла на невеликий диван навпроти ліжка Дмитра, закутавшись у плед. Торкнувшись головою подушки, одразу ж заснула.

- Елю, Елю… - Чую жіночий голос крізь сон. - Прокинься. Ель…

Ледве розплющила очі… Побачивши Ксю, одразу підскочила, подивившись на Дімку. Видихнула, розглянувши сина, який міцно спав.

- З ним все гаразд, - прошепотіла Ксеня. - Не переймайся…

- Щось трапилося? – Увімкнула телефон. - Зараз лише три тридцять. За вікном ніч. Можна я ще трохи посплю? - Благаю її сонним шепотом, намагаючись знову лягти.

- Ну, будь ласка, Елю, ти мені зараз дуже потрібна, - подивилася жалібним поглядом. - Ходімо до мене.

- М-м-м-м... - Тихо простогнала, закочуючи очі. - Гаразд, вмовила.

Взула балетки та зіваючи, попленталася за нею.

Біля дверей до кабінету подруга пригальмувала. Взяла мене за плечі і зазирнула у вічі:

- Еля, - почала. Таке відчуття, що вона збирається зізнатися у злочині проти всього людства. - Пробач мені ... - Я трохи вигнула брову, побоюючись її слів. - Я знаю, це буде важко... Але ж ти мене любиш, а значить вибачиш, - нервово посміхнулася, не розуміючи, що відбувається. - Ось і я тебе дуже люблю і думаю, що бігати - не варіант, потрібно у всьому розібратися. Тобі ж самій після цього буде легше. Звичайно, я розумію, що ти мене, можливо, ніколи не пробачиш, але я сподіваюся на твою розсудливість.

З останніми словами вона відчинила двері та пропустила мене вперед. Заходжу, дивлячись на неї, нічого не розумію своїм сонним мозком. Переступивши поріг кабінету, повністю повертаюся до неї, намагаючись не втрачати зорового контакту.

- Ти йдеш? - Дивлюсь і ніяк не можу зрозуміти, що відбувається.

- Пробач… - Ледве чутно шепоче губами, захлопуючи переді мною двері.