Розділ 19. Еля

Еля

Я просто з розуму починаю сходити за останні кілька днів. Перевірка за перевіркою… без шансу на перепочинок… Зірвалася у Ксю… Вилила на неї усі свої емоції. Сьогодні доводиться просити бабусю залишитись із Дмитриком, бо не знаю, коли закінчу з роботою.

Вже майже дві години ночі… Мої очі злипаються, але я швиденько вмиваюся холодною водою, роблю ще каву та продовжую працювати. Моєї енергії вистачає ще на годинку. У результаті я знімаю підбори і переповзаю на диван у кутку кабінету, продовжуючи це «цікаве» читання документів. Та в якийсь момент просто засинаю…

Уві сні хтось тримає моє обличчя рукою та трохи погладжує подушечкою великого пальця лінію вилиці. Але коли моя свідомість починає потихеньку приходити до тями, розумію, що не сплю…

Шалено боюся розплющити очі.

Хто міг опинитися вночі в моєму кабінеті? Паніка починає сковувати все всередині... Хто може дозволити собі таку поведінку? І тут мене осіняє… я відчуваю знайомий парфум із пряними нотками коріандру… Різко розплющую очі і бачу його… навпроти мене Олександр. Я трохи здригаюся, але не відсторонююся. Він дивиться скануючим поглядом. Смикає свою руку, а в мене відчуття, що він опік на обличчі залишив. Підскакую з дивана, відходжу трохи від нього… Треба тримати дистанцію. Я, звичайно, сильна та стійка дівчинка, але якщо зважати на той факт, що близькості з чоловіком у мене не було досить давно, то можу й відпустити себе…

Взагалі, як він сюди зайшов?! Перекладаю погляд на двері... не зачинила... Ось він і увійшов.

- Ну не дурепа? - Стоп. Я що сказала це вголос? Точно, дурепа! Він дивиться на мене з усмішкою, а я просто спалахую, відчуваючи, як мої щоки палають.

- Ти надто самокритична, - зі смішком у голосі заявляє чоловік.

- Що… пробач? – Мої очі розширюються від подиву.

- Ти мене боїшся? – Його обличчя відразу стає серйозним, набуваючи гостроти та жорсткості.

З чого взагалі таке питання? Я й сама не знаю, боюся чи ні…

- Ти про бізнес? - Невпевнено питаю. - Так. Боюся, що зруйнуєш ACmedical. Але якщо бути до кінця відвертою, починаю миритися з цією думкою, розуміючи, що виправити нічого не зможу.

І звідки в мені прокинулася чесність відносно Олександра?

- Хмм... Ти можеш. Умови знаєш.

- У такому разі, давай не затягуватимемо процес. Оголоси, будь ласка, дату, коли станеться повний крах. Я подумки себе підготую, - кажу. Тремтіння пробирає все тіло, змушуючи трохи зіщулитися.

Ну от зараз я почую справжній вирок.

- Ти серйозно? – Гарчить, очі грізно сяють. Роблячи крок назад, відчуваю спиною стіну… чорт! Потрібно було вбік… Збагнути б ще, на що він злиться, проте мій сонний мозок не може зараз це зробити. - Тобі потрібно просто розповісти мені ту інформацію, яка мене цікавить.

За частки секунди перетинає відстань між нами. Я знову дивлюся на нього знизу вгору. Така близькість змушує моє серце битися з шаленою швидкістю. Я надто добре відчуваю його… всього…

- Просто розкажи, - каже хрипким голосом.

Дивлюся на нього своїм затуманеним поглядом, важко дихаючи… мимоволі прикушую нижню губу. Я не знаю, що йому відповісти. Хочу сказати одне, а за підсумком з вуст вилітає зовсім інше:

- Ні, - відповідаю ледь чутно з часточкою протесту. Мене ніби мій власний голос покинув, і все, що я могла, це пошепки царапати слова.

Дивиться кілька секунд мені просто в очі. Але за одну мить все змінюється… Різким рухом притискає мене до себе, його долоня опиняється на моїй потилиці. Впивається в губи. Руками намагаюся відштовхнути, упираючись кулачками в його кам'яні груди. Але це безглуздо, мені здається, він навіть не відчув… Проте я відчула його серце, яке шалено стукає у мене під долонькою. Чую гарчання чоловіка, затримую подих, трохи відкриваючи губи. І цього вистачає... Він нахабно і владно вривається язиком у мій рот, поглиблюючи поцілунок. Усі протестуючі аргументи мого тіла пішли в нокаут. Ніжність, яка межує з грубістю... у венах, струмує неконтрольований кайф ...

Та гори воно все синім полум'ям! Вирішаю віддатись цьому моменту.

Відповідаю на його поцілунок, притискаючись всім тілом. Обвиваю руками його шию, зариваючись долонькою у жорстке волосся. Втрачаю себе у цих відчуттях, його руки, нахабно досліджують моє тіло. Відчуваю його збудження... всередині пробігає жар, що збирається грудочкою внизу живота. Ми ніби задихаємося від своїх почуттів.

Не знаю, скільки тривало це божевілля... Він з тяжким видихом відривається від моїх губ, тим самим вириваючи в мене стогін розчарування. Але відсторонитись від його тіла не дозволяє. Ми обидва важко дихаємо.

- Еля… - каже прямо мені в губи, його голос сильно хрипить.

- У такий спосіб ти теж не зможеш отримати від мене інформацію… - Рваним пошепком вимовляю слова.

Чоловік дивиться на мене з таким болем та образою. У моїх очах застигають сльози. Почуваюся винною. Він має право знати… але я не готова розповісти правду… я звичайнісінький боягуз, який боїться втратити свого сина та плює на відчуття інших. У мене стільки суперечливих емоцій в даний момент, які повільно, з болем, що відчувається, розривають мене на шматочки.

Навіть не знаю, звідки в мене взялася сміливість. Але я обхоплюю його обличчя долоньками, відчуваю, як його щетина їх поколює… Намагаюся вкласти у свій голос та погляд жаль, розуміння і трепет:

- Сашко, повір мені... - шепочу. - З ним все добре. Його дуже люблять. Він прекрасна дитина, - відчуваю, як на моєму обличчі течуть сльозинки. – Ти, безумовно, маєш право все знати… але я боюсь… і не готова розповісти. Я боюся всього… - Говорю відверто про свої почуття. - Твоєї реакції, твоїх подальших дій, твого ставлення до всього, що відбувається. І я не знаю, чи наважусь колись тобі все це пояснити… Пробач, що розчарувала…

Він повністю усувається. А мене охоплює відчуття величезної втрати, від якої вити хочеться. Не можу прочитати його погляд, він ніби закрився від мене… Відчуваю, як по ногах пробігають голочки, і тільки зараз розумію, що весь цей час стояла навшпиньках.