Розділ 18. Олександр

Олександр

За п'ять днів у ACmedical виникла достатня кількість проблем. Потрібно визнати, адвокатів вони мають чудових, та й порушень вкрай мало. Але якщо дана команда знайти та знищити, то вона буде виконана. Я не збирався знищувати, поки просто знайти… але справжню реакцію Еліни мені таки хотілося б побачити.

- Ти чого застряг? - Пробасив Льоха.

- Та так... нічого. Просто замислився.

- Пішли, треба переговорити з Ксенією з приводу подальшого лікування батька, бо цей лікар мене просто кумарить. Та й татові він не дуже подобається.

Що є то є. Коли батько дізнався про те, що сталося з дівчиною, він Олексію такий рознос влаштував... Мені здається, що навіть прилади пікати перестали, слухаючи його.

Про те, ким виявилася Еля, а також про свої рішення, що стосуються ACmedical, вирішив попередити батька в лікарні, гадав, що краще він дізнається про це тут, де в разі чого йому зможуть допомогти…

І-ДІ-ОТ!

Так само, як і брат, стояв і отримував від нього наганяй. Смішно визнавати, що тридцяти п’ятирічний чоловік відчував себе підлітком, якого звітували за невдалу оцінку.

Підходячи до кабінету Ксенії Олегівни, помітили, що двері трохи прочинені. Почувши голос Елі, зупинив себе та Льошку.

- Давай трохи послухаємо, - тихо відповів на запитальний погляд брата.

Сам не вірив, що це сказав. Ніколи не був прихильником брехні та підслуховувань. Але так я міг дізнатися хоч щось…

Ми прислухалися до голосів за дверима...

- Елько, ну ти чого? – Пролунали досить схвильовані інтонації Ксенії.

- Ксю, розумієш... Я просто втомилася. Мені здається, ця осінь вирішила випробувати мене на міцність. У ці вихідні я була шалено щаслива, не думаючи про проблеми, поринула в домашній клопіт. А останні два дні на роботі… мене просто вбивають… - Чую, як голос Елі починає тремтіти. – На моїх очах руйнується бізнес дідуся, в який він вклав стільки праці та часу. Я намагаюся хоч щось зробити, але чудово розумію, що все це безглуздо. Якщо Олександр вирішив, він знищить. Одна частина мене поступово руйнується...

- Але вона відновиться, - заспокійливо перебиває подругу Ксенія. – І Андрій Миколайович сказав, що підтримає будь-яке твоє рішення.

– Знаю. Дідусь завжди підтримує… – починає схлипувати. - Я розумію, що як би мені не було боляче всередині… я все одно не скажу… не можу сказати. Можливо, я зважилася б з ним поговорити... але я боюся...

- Чого?

- Того, що можу втратити... Мені здається з Олександром неможливо домовиться... - Її слова перемішуються зі сльозами. А я почуваюся просто останньою мерзотою. Самому себе хочеться прибити. - Я готова віддати все, розумієш? Все! Клініки… гроші… зв'язки… Але я не можу втратити! Тоді не просто частина мене зруйнується, а я вся… до самого заснування, і відновитися не вийде… Можливо, я егоїстка та найгірша людина у світі! Але я боюся, що коли йому все розповім, то втрачу…

Далі було щось нерозбірливе впереміш із схлипами та ковтанням літер. Що або кого вона може втратити, я так і не зрозумів. Але при цьому почував себе винним за її нинішній стан. Слухаючи її плач, мене ніби через м'ясорубку прокручували… Так паршиво себе давно не відчував. Через пару хвилин схлипи почали стихати.

- А ти коли до операцій повертаєшся?

- Через три дні. Завтра – остання терапія. Післязавтра огляд. І я повністю готова до праці та оборони, – захоплено заявила Ксенія. - Може до клубу?

Я глянув на Льоху та зрозумів, що він напружений не менше за мене. Чудово розумію, чому його це так чіпляє. Але ось чому це чіпляє мене?.. Чорт його знає.

– Ні. Дякую. Досить, - сказала, як відрізала.

- Ти там востаннє була майже чотири роки тому! - У голосі чується явне обурення у поєднанні з докором.

- Повір. Мені вистачило цього.

Виходить, після того разу, вона не ходила до клубів. Сам не знаю чому, але я кайфанул від цієї інформації. Усередині віддало теплом, упереміш із гордістю.

- Ну, Елька-а-а… - простягла з благанням у голосі. – Я хочу знайти собі чоловіка. Бажано для тривалих стосунків із перспективою на сім'ю. Для цього треба хоч кудись вибиратися… Ти ж знаєш, що без тебе я знайду купу пригод на свою чарівну дупу. А ти будеш моїм здоровим глуздом.

– Ні. І взагалі чим тобі Олексій не підходить?

Ми з братом переглянулись. І тут вже йому було капець як цікаво слухати їхню розмову. Помітивши мою глузливу усмішку, він у відповідь зробив таке обличчя, мовляв: «чого насміхаєшся, сам такий самий».

- Хто-о-о??? Це завдяки йому я була у такому стані. І взагалі я впевнена, що він нічого серйозного не хоче. Ніч, дві максимум і запропонує розбігтися.

Льоша помітно насупився після її фрази. Кілька років тому я міг упевнено назвати його бабієм, але зараз це зовсім не про нього. Він віддає себе роботі. Останні кілька місяців взагалі не бачив, щоб у нього хтось був. Хоча ні, брешу, він явно не рівно дихає у бік Ксені.

- Ксю, ти не думала, чому так на нього реагуєш? Я ніколи не бачила, щоб ти здавала позиції у суперечках, тим більше капітулювала… плачучи на даху в холодну погоду у легкому медичному костюмі. І не дивись на мене так… я знаю тебе з дитинства. Я це говорю не для того, щоб тебе зачепити, - Еля розмовляла спокійно і розмірено, з теплотою в голосі. - Я, правда, думаю, що він тобі симпатичний, плюс до всього, впевнена, що він відчуває докори совісті від того, що трапилося, а до цього я помічала, які погляди він кидав у твій бік, особливо коли грав на твоїх нервах. Це справа твоя та вирішувати тільки тобі… Але якщо він спробує налагодити з тобою стосунки, хоча б не відштовхуй.

Почувши кроки в кабінеті, ми квапливо відійшли в інший бік коридору. Еля вийшла з кабінету.

Їй-богу, як діти. Самим від себе смішно стало.

- Ходімо? – Схвильовано сказав Льоша, подавшись до Ксенії.

Ми поговорили, і вона погодилася продовжити роботу з батьком за кілька днів. Взявши з брата слово, що він виправиться стосовно неї. Він одразу відповів, що йому шкода і він намагатиметься контролювати себе. Дівчина на нього і дивилася, і реагувала трохи по-іншому, навіть усміхнулася… Мені здається, на неї вплинули слова Елі, що не може не тішити брата, який ішов у палату до батька із задоволеним обличчям.