Епілог

Кілька років потому

Надворі було вже повністю темно, це і не дивно, бо з роботи я поверталась о десятій вечора. Так багато справ назбиралось, відкладених на потім. І саме нині те «потім» настало. Після такого напруженого дня, напевно, треба плакати від втоми, але не сьогодні. У мені ховалась купка радісних сил, які можна діставати і радіти початку відпустки.

Автомобіль заїхав на подвір’я рідного будинку. Я не стала його ховати у гараж, адже через годину ми поїдемо на ньому у далеку дорогу. Ноги трохи опухли і гуділи від втоми, та я, наперекір відчуттям, йшла упевненою ходою, цокаючи шпильками по бруківці. Обожнюю бути вдома, у теплій і затишній атмосфері. Особливо вечорами, коли ліхтарі висвічують молодий садок і безліч клумб із різнобарвними квітами.

Я зайшла до будинку, у великій залі грався мій синочок – Мартін. Пухкенькі ручки завзято намагались побудувати замок із деталей конструктора. Справжній тато, не лише зовні, а ще й захопленнями. Коли помітив мене, одразу все покинув і примчав за порцією обіймів. Не знаю хто зараз отримував більше задоволення, та думаю, що саме я. Ніщо у цьому світі не могло зрівнятися із запахом рідної дитини.

- Мама, мама!

Мило щебетало ніжне створіннячко із темними і глибокими очима. Так, я стала мамою і вже два роки насолоджуюсь цим статусом.

Із другого поверху на шаленій швидкості примчав Влк, ще один поціновувач моїх обіймів. Цікаво, що він робив нагорі, коли Мартін залишався внизу? Собака став другою мамою моєму синочку, він навчився і колиску підштовхнути, і завадити падінню. А ще терпляче витримував смикання за хвіст, вуха і за все, за що можна вхопитись. Думаю, він пройшов достойне навчання і сам може ставати батьком. Я вмовила Томаша, і скоро ми подаруємо Влку красиву супутницю.

- Соломіє! Соломіє!

Завзято прийнялась гукати подругу і няню по сумісництву. Соломія залюбки погодилась покинути прибирання в офісі і почати допомагати мені по дому, а потім і з малюком. Не люблю чужих людей у домі, і тримаю поряд лише тих, кому можна довіряти.

- Вона вже поїхала.

Із кухні вийшов Томаш, чим дуже здивував. Він одягнув фартух на білу сорочку й активно щось готував. Я повернула Мартіна до гри і з цікавістю пройшла на кухню. Мій коханий чоловік гордо розкладав їжу на білі тарілки із пінопластових упаковок. А я вже подумала, що готувати навчився.

- Ти ж казав, що затримаєшся.

- Плани змінились, тож затримався Андрій.

Він гордо похвалився своїм нахабним вчинком стосовно друга. Андрій – чудовий чоловік, ми нещодавно одружили і його. Вони познайомились ще у школі, і з того часу не розлучались.

- Пощастило тобі з ним, я он мусіла сама все владнати.

Сіла за стіл і, нехтуючи приборами, взяла у руки шматочок огірка із салату. Томаш подав гаряче і сів навпроти.

- Твоя правда, мені до твого рівня керівника ще далеко.

Сміється наді мною, навіть не червоніючи. Ще жодного разу я не пошкодувала, що довірилась цьому неймовірному чоловікові. Тоді я повернулась до нього. Одразу переїхала у цей дім і радо зробила його затишним. Томаш прийняв усі нововведення і оцінив мій смак у дизайні ландшафту. Кілька ідей і собі взяв для новобудов. Я відмовилась від подальшої участі у конкурсі. Свої здібності вмію тверезо оцінити, розумію, що мала всі шанси, щоб отримати перемогу. Та все одно Сімона несвідомо ставила мене на особливе місце через брата. Цим вчинком я заслужила її прихильність, а згодом і дружбу.

На день весілля Томаш подарував мені салон краси. Я вклала в нього всю душу, невпинну працю і змогла досягти бажаного результату. Тепер перебуваю на одному рівні із Сімоною, той випадок, коли конкурент радо допоміг. А ще згодилось уміння правильно вести соціальні мережі. Я стала успішним блогером і самотужки займаюсь рекламою салону.

Ми смачно повечеряли і я пішла вкладати сина. Доки малюк засинав, Томаш встиг спакувати сумки в авто. Ми навмисне вирішили так пізно виїжджати, щоб Мартін спав дорогою і легше її переніс. Зранку прокинеться – а ми в Україні.

Через постійні турботи ми вже давненько не вибирались до моїх рідних. Батьків Томаша відвідуємо щотижня, я щоразу дивуюсь їхній гостинності. Кажуть, українці дуже гостинний народ, та після зустрічі зі свекром та свекрухою, скажу, що у нас є великі конкуренти. Рідня мого чоловіка з вищого рангу, та цього взагалі не відчувається. Вони живуть так само, як і звичайні люди, не втрачаючи людяності і добра у серцях.

До батьків ми дістались близько обіду. Кінцевий шлях був, ой, непростим, бо синок знудився сидіти на одному місці. Спасибі творцям мультиків, ми мали на що відволіктись. По приїзді сил не було взагалі, тож онучок потрапив до надійних рук бабусі з дідусем, а ми поринули у довгоочікуваний сон.

Ввечері приїхали Даринка з Владом і маленькою Веронічкою. Вона на два роки старша за синочка, та це зовсім не завадило їм добре поладнати. За вечерею чоловіки створили змагання «у кого кращий самогон». Переміг тато, бо він сам гнав, а зяті купили. Ми ж жіночою компанією трохи відділились. Мама пішла вкладати внучат, розповідати їм давні казочки, яких сучасні мами не знають. Ми з Даринкою пішли трохи пройтись садом. Теплий вечір приніс приємні дитячі спогади. Кожен закуток тут пам’ятає наш дзвінкий і щирий сміх.

- Наче нещодавно ми тут бігали, а зараз вже наші діти!

Даринка задоволено усміхнулась і кивнула, погодившись. Здається, вона зараз думала те саме, що і я.

- Так, сестричко, час біжить і ми старіємо.

- Сказала вона у свої двадцять два.

Ми обоє розсміялись, це мені вже скоро третій десяток, а Даринка просто встигла всього змолоду. Однак зовсім не шкодує, вони з Владом щасливі. Сестра довчилась і пішла працювати за фахом у сільську амбулаторію. Влад перейняв від Олега СТО і отримує з нього хороший заробіток. Добудував мийку і магазин з автозапчастинами.

- Як Олег?

Не знаю чому запитала, та все-таки ми були близькими тривалий час. Якось воно неправильно викреслити з життя людину і не згадати жодного разу. Тим більше остання зустріч була не з приємних.