Розділ 22

Ми просиділи біля річки майже годину. Не знаю звідки, та тут з’явилась лавка, ще й так вчасно. Я притулилась обличчям до його грудей і слухала помірний стукіт серця. Так добре, спокійно і надійно не було ніколи. Він гладив мої плечі і руки, притискав до себе, мов дорогоцінний скарб.

Я вирішила повністю закрити тему з фіктивним одруженням. Так, вчинок не простий і ризиковий. Але ж і я пішла на край світу заради бізнесу. Кожен виживає, як може, не мені судити. Та й шлюб, затверджений лише на папері, для мене не має великої цінності. Справжнє значення мають почуття, коли ти прагнеш всім серцем бути з людиною. Коли дивишся на неї і розумієш, що хочеш так дивитись до останнього подиху. Коли все довкола втрачає сенс без єдиної людини.

Хто б міг подумати, що я – завзята одиначка – ось так буду сидіти і роздумувати про кохання. Правду мама казала про заміжжя, а я пручалась. Коли згадала про маму, зрозуміла, що варто вже повертатись. Якщо ще затримаємось, вона піде шукати, мабуть, досі не прийшла, бо не знає точно де ми є.

Я обережно відлинула від Томаша і весело сказала:

- Ходімо веселитись!

Він радо погодився і вже через десять хвилин ми, гордо взявшись за руки, приєднались до гостей. Повеселились дійсно на славу. Мама цілий вечір біля Томаша крутилась, закуски йому рекомендувала і фірмовими стравами хвалилась. Тато взяв до рук важку артилерію і теж підійшов. Думаю, у нього назрів план, якщо вип’є чех горілку, то може залишатись, а якщо ні – то все, такий нам не потрібен. Томаш радо спробував, хвалив із завзятістю, тільки що там хвалити, вона вся гірка. Тато мужньо потиснув руку Томаша, а мені кивнув, одобряючи.

Ми танцювали майже до півночі під сучасну музику. Даринка була у центрі танцполу, забула вона про своє цікаве становище. А я відкинула незручні підбори і вкотре раділа, що посприяла появі м’якенького газону під ногами. Загалом, весілля вийшло на славу і без довгої підготовки, і без крутого ресторану. Тільки вид п’яного і злого Олега трохи псував картину. Інші цього не помічали, однак я багато разів відчувала його лютий погляд. Розуміла, що нічим не завинила, а все одно було неприємно на душі. Не люблю приносити людям біль, навіть ненавмисне.

Після весільної ночі Влад поніс Даринку у сімейне життя. Всі гості відкланялись і розійшлись по домівках. Я теж стомилась до неможливості, сон вже ледве відганяла. І тут зрозуміла, що забираю слова назад, ресторан був би у нагоді. Близько третьої ранку ми ледве зібрали їжу зі столів. Навіть Томаш трохи допоміг татові з пляшками впоратись. Це йому не вдома, покоївкою тут може стати кожен за необхідністю, навіть бос.

Я прокинулась близько обіду, і то з величезними зусиллями. Сама у ліжку, Томаша поряд не було. Злякалась, що наснився він мені, й одразу всміхнулась, коли побачила його костюм на кріслі і свою сукню. Щоки вкрив рум’янець, він зізнався мені у коханні, а я відповіла взаємністю.

Почувся його голос за вікном, я визирнула і розсміялась. На задньому дворі тато вчив Томаша сокирою колоти дрова. От і настали сільські випробовування для пана, цікаво на скільки його вистачить? Думаю, треба збирати речі, бо ввечері ми, скоріше за все, повернемось до Чехії.

Я привела себе у порядок, одягла білу майку і короткі джинсові шорти. Навулиці спека нестерпна, треба йти рятувати мого боса. Мама поралась на кухні, тож я на пальцях тихо вибігла з хати, щоб уникнути її незручних запитань. На щастя, втікачка залишилась непоміченою.

Томаш так захопився роботою, що і не помітив мене. Я ж не спішила його відволікати, хай продовжує, а я намилуюсь. Він скинув з себе футболку і залишався у шортах. Дуже красивий чоловік, із трохи підкачаним тілом і татуюваннями.

- Привіт, донечко! Я тут Томаша випробовую важкою працею!

Я посміхнулась і зустрілась із задоволеним поглядом Томаша. Щось він занадто веселий, як після випробувань.

- І як його успіхи?

- Справжній козак, від нашого не відрізнити!

- Ну все, годі там мучити нашого гостя, до столу вже йдіть!

Мама накривала на стіл у альтанці і запросила на обід. Схоже, фізичні навантаження пішли на користь, бо Томаш їв борщ так, що за вухами лящало. Коли голод втамувався, тато розпочав розмову, точніше, допит.

- Які у тебе наміри стосовно нашої дочки?

Я ледь не подавилась їжею від такого різкого запитання. Однак Томаш не розгубився, а навпаки гордо підняв підборіддя і заявив:

- Я забираю вашу доньку до себе й обіцяю її оберігати. А також приїжджати у гості за можливості.

Батьки із радістю прийняли цей факт. Перед ними сидить справжній чоловік, який не боїться робити вчинки. Вирішив і зробив, без балачок і запитань. Він не залишив право на відмову чи заборону. Думаю, допоміг добрячий стаж переговорів із різними партнерами, але батькам про це знати не обов’язково.

Близько вечора ми прощались із усіма біля авто. Своє я залишила Даринці, бо воно мені поки не згодиться, а там побачимо. Не дивлячись на невизначений термін від’їзду, я не почувалась такою пригніченою як тоді, коли їхала сама. Звісно, дуже сумуватиму за всіма, бо по-іншому і бути не може. Та тепер є кому розрадити і заспокоїти, є надійне плече поряд. Знаю, що все буде добре і ми разом подолаємо всі труднощі. Із моїм везінням, думаю, їх вистачатиме.

Доки мама з Даринкою зі сльозами обіймали мене, тато мужньо потис руку Томаша, а потім, пригорнув його і дружно поплескав по плечі. Наостанок сказав слова, від яких на очі накотились сльози:

- Щасливої життєвої стежини!