Розділ 20

У вирі приголомшливих відчуттів не можу навіть поворухнутись, хоча розум наповну кричить схаменутись. За цей поцілунок Томаш заслуговує добрячого ляпаса, та рука ніяк не підніметься. Досі здається, що це сон, хіба він міг до мене приїхати, до рідного дому? І як лише знайшов? Я ж була впевнена, що бос зараз у Італії на своїх переговорах. А якщо не там, то біля законної дружини.

З тим, що Томаш тут, уже доведеться змиритись і повірити в очевидний факт. Більше зараз мучить інше, навіщо він до мене прийшов? Здолати стільки сотень кілометрів заради якоїсь дівчини. Невже і в нього такі самі почуття? Тільки це зовсім неважливо у нашій ситуації, бо є одне табу – Томаш одружений. Можливо, він її і не кохає, але факт залишається фактом. А моя життєва позиція міцніша за сталь.

Після того як цей нахабний чоловік закінчив наш поцілунок, так і не отримавши відповіді, він розвернувся обличчям до гостей, міцно пригорнувши мене за талію. Навмисне став біля Олега, щоб той почувався зайвим. Гордий і самовпевнений, із задоволеною посмішкою на обличчі. Всі довкола пронизували нас допитливими поглядами, від яких хотілось крізь землю провалитись.

Ведучий оголосив про початок фотосесії молодят з гостями. На щастя, натовп почав активно займати чергу, щоб сфотографуватись. Томаш міцно взяв мене за руку і наполегливо потягнув вперед. Знаєте, що у цей момент зробив Олег? Нічого! Просто залишився стояти на місці, наче нічого не відбувається. Мене це розізлило і вкрай розчарувало, за стільки років його залицянь з’явилась саме та мить, коли вони мені виявились вкрай необхідними. А він змовчав, проявив слабкість перед авторитетом суперника. З допомогою Олега я могла б легше вирватись від прицілу Томаша, однак доведеться обходитись власними силами, які біля цього чоловіка стають нічого не варті. Я покірно йшла до альтанки, не виймаючи руки з долоні Тамаша, а він навмисне здавлював її сильніше. Наче мав право так поводитись, показувати мені свою злість. Ми підійшли до молодят, я стала біля Влада, Томаш біля Даринки. Із великими зусиллями усміхаюсь і міняю пози для кількох фото.

Мені подобається те, що між нами утворилась хоч якась відстань. Тож користуюсь нагодою і йду у свій бік. Знову безглузда спроба втечі, адже через хвилину чоловік наздоганяє.

- Нам треба поговорити!

Не питає, а наказує. Все робить чеською мовою, щоб розуміла лише я.

- Знаєш якесь тихе місце?

Я обережно повернулась і тепер наважилась зі злістю дивитись у його очі. Звісно, знаю таке місце і залюбки туди його проведу, щоб розставити все по місцях і завершити цей цирк.

- Ходімо!

Впевнено прямую до автомобіля збоку пасажира. Томаш галантно відчиняє дверцята і подає свою руку. Знову ці електричні дотики, які приносять протилежні відчуття. І не лише у мене така реакція, бо очі чоловіка миттю починають палати і ковзають вниз. Автоматично опускаю погляд і різко забираю руку, щоб сховати своє стегно, яке зрадницько показалось його очам. І взагалі, мені хочеться знову закутатись у мамин шарф.

Томаш надіває окуляри і задоволено сідає в авто, через хвилину ми вже їдемо сільською дорогою. Я вказую йому на поворот до річки, ми приїжджаємо до улюбленого місця для пікніку біля лісу. Це місце завжди асоціювалось із радістю, а зараз мною трусить від злості і розчарування. Поспіхом вискакую навулицю, бо так близько бути біля нього вже не сила. Зупиняюсь біля річки, яка спокійно тече вниз, подумки благаю її поділитись зі мною своїм спокоєм.

- Чому ти втекла?

Я скажу чому, але тільки тоді, коли захочу сама, а зараз поставлю більш вагоме запитання:

- Скільки ще разів ти плануєш нападати на мене з поцілунком перед людьми?

У цей момент я спалахнула злістю, а Томаш став веселим. Від такої реакції мене ще більше накрила лють.

- Щоразу, як втікатимеш без попередження! Ти не відповіла, чому?

Я вирішила більше не змагатись словесними баталіями, бо ми одного рівня гравці. Просто поставлю його перед фактом.

- Я знаю про неї. Те, що ти зробив, – неприпустимо!

- Он воно що. Вийшло дійсно некрасиво, думаю, коли ви познайомтесь, то зможете подружитись і все стане на свої місця.

Після почутого впадаю у ступор нерозуміння. Або я щось неправильно почула, або він збожеволів.

- Ти пропонуєш подружитись із твоєю дружиною?

- Що? Якою ще дружиною?

- Я бачила свідоцтво про одруження у бардачку.

Томаш починає голосно сміятись. Він йде до автомобіля і виймає ту папку. Кладе її на капот, виймає два документи і запрошує їх переглянути. Мені вже кортить у всьому розібратись, тож без вагань починаю їх вивчати. Перший, те саме свідоцтво про одруження, а другий – свідоцтво про розлучення. Між документами різниця рівно в один рік. Виходить, Томаш вже давно вільний.

- Два роки тому я виграв тендер на будівництво сімейних котеджів. Головною вимогою був статус одруженого, бо саме така людина більше розуміє, чого хочуть замовники. Для отримання одного договору я заключив інший – фіктивний шлюб. Це нормальне явище у таких справах. А от ритись у чужих паперах...

- Ти сам попросив знайти паспорт, а це вислизнуло з папки.

Я почала поспіхом ховати документи, бо дійсно почувалась винною. Моя надмірна цікавість призвела до прикрої ситуації. Томаш зупинив мене всього одним пальцем, ніжно ковзаючи ним по оголеному хребті. Тепер ці дотики перестали бути забороненими, від чого стали ще приємнішими. Однак я вже навчилась їм протистояти, тож згадала пропущений момент.

- А з ким я маю подружитись і що ти зробив негарно?

Томаш роздратувався, бо так безглуздо проговорився. Проте тепер доведеться у всьому зізнаватись, я не відступлю, поки не знатиму правди.

- Власниця твого салону, моя рідна сестра – Сімона!

У цей момент я намагалась краще згадати її обличчя, і допомогли у цьому риси Томаша. Дійсно, вони дуже схожі, я тоді не помітила через хвилювання. Отже, моя перемога не зовсім заслужена. Цей факт дуже розчарував і змусив засумніватись у власній майстерності. Завжди з неповагою ставилась до людей, у яких все вирішували вдалі знайомства. А тепер сама опинилась у такій ситуації. Томаш помітив мою реакцію і поспішив утішити: