Розділ 18

Асфальт «шепотів» під шинами спокійну мелодію. Місяць відбивався світлим променем. Довкола блимали міста, села, ліси, ріки. Наче все, як минулого разу, тільки я – вже не та. Всередині відчувалася спустошеність, Томаш наповнив мене новими і яскравими почуттями, а зараз доводилося самотужки виривати їх із серця. Я щиро вірила у те, що зможу позбутись цих ілюзій, тільки чим заповнити порожнечу?

Із колонок долинала сумна і романтична пісня. Я навпомацки знайшла потрібну кнопку і зробила голосніше.

«Розмірено стелилась

Життя чудова карта,

Аж поки не відкрилась

Очам жорстока правда.

Зрада, чорная зрада,

Боляче, як мені боляче...»

(Олег Винник «Зрада»)

Кожен рядок – пряме влучання. На приспіві мене остаточно зламало, і сльози градом покотились по щоках. Раніше ніколи не слухала таких пісень. Думала, це все вигадки, що людина не може аж настільки сумувати за іншою. Музика для мене була приводом повеселитись і відірватись у клубі. А зараз я проживала кожне слово, пропускала його через своє серце. На автоматі поставила вподобайку і музичний додаток сам почав шукати пісні, одна сумніша за іншу. Та зараз кожна з них була на одній хвилі зі мною, хотілося слухати й плакати.

Я не встигла зрозуміти, як надворі почало світати, а мені лишилась сотня кілометрів до кордону. Зупинилась на заправці і купила собі каву, швидше, щоб відбити голод, бо сон мене взагалі не мучив. Вже тут зрозуміла, що не купила жодного гостинця рідним. Тож поспішила знайти найближчий торговий центр. Ув обміннику виміняла тутешню валюту і добряче скупилась у продуктовому магазині. Намагалась знайти щось незвичне, таке, чого у нас не дуже знайдеш. Коли загрузила повний пакет у багажник, від серця аж відлягло. Тепер мій приїзд не буде таким раптовим і необдуманим, точніше кажучи, не походитиме на втечу. Тільки жаль, що тікаю лише на кілька днів, моє становище зараз потребує того конкурсу. Інакше не повернулася б.

Сіла знову за кермо і намагалась відволіктись від думок, які вже майже розірвали мозок. Все буде добре, і за ці дні я отримаю багато хороших вражень. Через чотири години я вже мирно заїжджала у прочинені ворота нашого двору. Одразу помітила величезні зміни, рівненький газон, вічнозелені кущі, відокремлені декоративним камінням. Десь я таке вже бачила... І навіть валялась на газоні з допомогою Влка. За ним я дуже сумую, шкода, що вже не побачу. Собака був зі мною чесним, на відміну від господаря.

Рідний дім зустрічає гамором і метушнею. Сусідки у хустках і фартухах бігають із продуктами. Дизайнери встановлюють декоративний білосніжний намет, збоку величезна купа квітів, які у майбутньому його прикрасять. Альтанка вже прикрашена білою атласною доріжкою і квітковою аркою. Хтось установлює величезні колонки по периметру. Загалом – такого шуму тут ніколи не було.

Мимоволі поглинаюсь цією красою і починаю почуватись щасливою. Святкова атмосфера звабила моє розбите серце.

Ледве мою присутність помічає Даринка. Вона біжить із криками радості і широко розкритими обіймами. Струнка, мов тополя, як вона думає народжувати?

- Катюня моя приїхала! Мамо! Мамо!

Гукає так голосно, що у мене у вухах починає дзвеніти. Через кілька хвилин на порозі з’являється мама, яка теж радо приєднується до обіймів.

- Як конкурс, сестричко?

- Я у п’ятірці!

Тепер мене обіймають ще з більшою силою і радістю. Мама одразу запрошує до будинку і перепрошує, що не дзвонила. Я і не думала сердитись, тут така біганина, що не до дзвінків. Та й мені ніч самоти на користь, наче трохи попустило. Я виймаю подарунки і крокую до будинку.

На кухні із задоволенням смакую весільні закуски під купу запитань наших «чудових» сусідок. Розповідаю лише про досягнення, упускаючи низку розчарувань. Та від них так просто не відкараскаєшся, і звісно, якась «добра душа» цікавиться хлопцем із відео. На щастя, мама вміло «відбиває» від нападу і проводить до кімнати.

Доба без сну дається взнаки і я із шаленим задоволенням падаю на ліжко, щоб провалитись у довгоочікуваний сон. Мені не заважають жодні звуки, тож через кілька хвилин настає солодка темнота.

Вже у темряві мене будить Даринка. Беру паузу у кілька хвилин, щоб отямитись і зрозуміти, що відбувається.

- Я вирішила тебе розбудити, щоб ти привела себе у порядок. А ще хочу сукню показати.

Звідкись сестра виймає коротку сукню на вішалці. Не такою я її уявляла, але Даринці такий фасон дуже пасуватиме. Білосніжна, з пишною спідницею і камінням на корсеті. Замість фати – масивний обруч із каміння і десятком дощиків із камінців. Вже уявляю прикрасу на акуратному хвостику на потилиці і кількома локонами спереду.

- Ти будеш найкрасивішою нареченою! Правда.

- Дуже сподіваюсь на твою майстерність.

- Все, що зможу!

Вона радо усміхається і обіймає. Ще така маленька, а вже заміж, та ще й у матері. Сестра ніби почула мої думки і з сумом запитала:

- Ти теж мене засуджуєш?

- Ні!

Мені і секунди не знадобилось, щоб обдумати відповідь. Хіба я варта засуджувати закохану дівчину? Вони люблять одне одного і вже давно вирішили бути разом. А розпорядок шлюбу і дітей – це вже кожного окрема справа.

- Нікого не слухай, ти щаслива, а це – головне! І я щаслива, що стану тіткою.

- Спасибі тобі, що ти є!

Після таких слів всередині розливається тепло, і мимоволі починаєш цінувати себе більше. Я молода і красива, ще обов’язково зустріну своє щастя.

Коли підійшла до дзеркала, знову засумувала. З молодістю все правдиво, а от із красою... проблеми. Добре, що Даринка розбудила, саме час витратити кілька годин на ванну і косметичні засоби.