Розділ 15

На годиннику була сьома ранку, а моє авто вже благополучно зупинилось на підземному паркінгу салону. А ще здавалося, що зараз серце зупиниться від переживань. Вас коли-небудь кидало з холоду в жар, при чому буквально за секунду? Так-от мене – вперше в житті. Я полюбляла вплутуватись у щось значне, та щоб у настільки масштабне – вперше. Я добре розуміла, що це вже круто, що я тут перебуваю серед учасників. І ще краще розуміла, що боротьба буде важкою.

Моя власна боротьба почалась ще зранку. По-перше, я не розуміла якою йти до салону. Зупинила свій вибір на одязі, який привезла на особливий випадок. Точніше, широкі джинси і світлі кеди – не в рахунок, а от вишивана сорочка... Білосніжна і легка, з красивим візерунком синіх відтінків. Таким точно ніхто не прийде, а це вже моя гордість. Волосся вирішила зібрати, щоб не заважало у роботі. Я заплела хитровидуману косу з п’яти пасем. Обличчя – за всіма правилами денного макіяжу.

У холі вже добряче назбиралось людей. Точніше кажучи, різноманітних дівчат, фотографів і організаторів. Нічогенький тут розмах. Я чомусь думала, що ми окремо будемо приходити.

Вже через годину оголосили порядок проведення. Нас запросили до великої зали зі значною кількістю сидячих місць. Дениса розповіла про всі деталі. Етап відбору триватиме три дні, щоб всі мали змогу отримати свої чотири години. Позаду дівчини вже сиділи моделі, на яких майстри і показуватимуть свої вміння. Сьогодні вісімнадцять перукарів візьмуть участь, а наступні два дні – по шістнадцять.

Сьогоднішньою темою було колорування. І я сумлінно молилась, аби потрапити до числа учасників. Щоб навчитись цій техніці, я рік намагалась потрапити на курси до столичного майстра, заплатила божевільну суму і... навчилась ідеально поєднувати кольори. До першої дев’ятки мене не взяли, та після обіду прозвучало моє ім’я.

За чотири години я змогла зробити неможливе. Модель трапилась із довгим волоссям, яке ми зафарбували у неймовірні відтінки. Від коріння яскраво-рожевий плавно висвітлювався і від середини переходив у небесно-голубий. Я поєднала аж вісім кольорів, дуже поспішала і встигла зробити укладку, яка вигідно підкреслила результат.

Я настільки запрацювалась, що зовсім не помічала роботу інших учасниць. Та коли оголосили «стоп», уважно роздивилась інші роботи. Всі мали хороший результат, та мій був яскравішим завдяки сміливим кольорам. Принаймні я так вважала.

Якщо на початку відбору я гадала, що три дні – це дуже довго, то зараз зрозуміла, що помилилась. Це дійство настільки захопило та поглинуло, що стало навіть мало. Як же приємно перебувати у царстві улюбленої справи. Я не мала і хвилинки вільного часу протягом цих днів. А коли настав час оголошення результатів, стало різко сумно. Майже половина учасників заслуговувала потрапити до п’ятірки, це дуже жорсткий відбір.

Я їхала до будівлі у поганому настрої. Мама і Соломія підбадьорили, та це не надто допомогло. Я вже збиралась вийти з авто, як біля мене різко загальмувала Tesla. Томаш... Не знаю як, але він мене знайшов. Вийшов такий поважний і діловий, у своєму звичному образі «спокусливого боса», підійшов до мого автомобіля і відчинив дверцята. Я теж не пасла задніх, і ступила лакованою туфлею на бетон, підправила свій діловий костюм. Сьогодні не треба змагатись – або красиво прийняти перемогу, або не менш красиво піти.

Я читала на собі захопливий погляд Томаша, він явно був задоволений моїм виглядом. А ще ми майже одного зросту, коли я стою на цих височезних шпильках. За останні дні ми не бачились, обходились кількома словами, сказаними по телефону.

- Привіт!

- Привіт! Я чекатиму на тебе у парку... з шампанським!

- Безалкогольним?

- П’янким, як твоя перемога, як ти сама...

Він промовив ці слова мені у губи, змусив посмакувати кожне. Від його впевненості стало легше втамовувати хвилювання, легше впевнено крокувати за рішенням.

Через годину я приїхала до парку. Довго думати, де шукати Томаша, не довелось. Він сидів біля води за столиком, романтично організованим для двох, тримав великий букет білих троянд. У бокалах вже здіймались грайливі бульбашки, а фрукти блищали на сонечку. Я знала, що зіпсую цей красивий момент, та стриматись не вдалось. Добре хоч, що людей довкола нема і можна визволити емоції.

Поспіхом зняла свої незручні туфлі і побігла з криками по акуратно скошеній траві до нього. Томаш одразу піднявся і прийняв мене у свої міцні обійми.

- Я у п’ятірці, уявляєш?

- Ти супер!

Не знаю, як так вийшло, та через хвилину ми вже цілувались. Точніше, я посприяла поцілункові, а він не дуже й опирався. Коли божевільні емоції трохи вщухли, я постаралась повернутись у образ леді. Одягнула свої підбори, поправила піджак і акуратно сіла за столик.

Потім ми пили шампанське, заїдали його фруктами і розмовляли про конкурс. Не знаю чому, але Томаш усе випитував із неабиякою цікавістю. Думаю, просто хотів підтримати. Останній факт йому сподобався найбільше, у мене ж викликав протилежні враження.

- Нам сказали, що через технічні проблеми змагання стартують через тиждень.

- А це вже чудова новина!

- Чому?

- Я не хочу більше з тобою розлучатись. У мене термінове відрядження до Італії, тож запрошую тебе з собою!

Спочатку я подумала, що це жарт. Потім за серйозністю Томаша зрозуміла, що він налаштований рішуче. Мені неймовірно приємні його почуття до мене, і власні зігрівали область серця. Тільки такий крок я не готова зробити, зараз не готова. Мені хотілося навчитись йому повністю довіряти, почути зізнання у почуттях, дізнатись про нього більше. Та хоча б потягнути більше часу, бо все надто швидко відбувається.

- Це дуже смілива пропозиція, яку я не можу прийняти!

- Чому?

Томаш добряче напружився, схоже, зовсім не чекав такої відповіді. Його обличчя набуло серйозної гримаси, від якої стало не по собі. Я вирішила зарадити логічними думками.

- Скажи, хто наважиться поїхати за кордон із чоловіком, якого знає тиждень?