Розділ 12

Томаш завзято порався біля мангала на задньому дворі. Не знала коли він встиг, та на газоні вже стояв садовий стіл та стільці. На столі – паперовий пакет з продуктами, очевидно. Влк крутився біля нього і бешкетував. Він першим мене помітив і ледь стримався, щоб знову не накинутись. Отже, я  сподобалась йому в ролі іграшки, дуже сподіваюсь, що для його хазяїна означаю більше.

- Йди до нас!

Радо гукнув Томаш, і я поволі почала наближатись. Взуття і сукня підійшли майже ідеально, Томаш вгадав із розмірами. І коли він встиг так добре вивчити мою фігуру? Сподіваюсь, все-таки вгадав випадково.

- У нас пікнік!

Констатувала я очевидний факт. До сьогодні пікніки проводили лише біля річки з друзями. Стелили на траву покривало, між камінням розкладали вогонь зі знайдених поруч у лісі гілок. Обов’язково поряд у автомобілі грала гучна музика, та гамір і сміх молодих людей перекрикував ту музику. Ми ще й дискотеку прямо на місці могли організувати.

А тут навіть пікнік інакший. Все на іншому рівні, та не можу сказати, що мені не подобається. Особливо сподобався вигляд Томаша, вперше бачила його у футболці і спортивних штанях. Тільки цей образ ніскільки не затьмарив його ділового виду. Рухи, міміка, ідеальна стрижка волосся і бороди відразу видавали його темперамент. А ті самі неймовірні парфуми всюди з ним.

- Допоможеш із продуктами?

- Так, звісно!

Ми одночасно взялися за пакет і від випадкового дотику я трохи зніяковіла. Томаш не спішив забрати руку, навпаки обережно погладив великим пальцем мої. Наче такий невинний жест, а мені стала дуже приємна його ніжність. Я поглянула у карі очі і побачила у них задоволений блиск. Може, не такий вже і випадковий цей дотик.

Всередині пакету продукти були всі для грилювання. Стейки, шампіньйони, овочі і сир із журавлиним соусом (від останнього я дуже здивувалась). Замість хліба – цибульковий ще теплий багет. На самому дні була пляшка шампанського, яка одразу викликала у мене емоції обурення. Томаш помітив мою реакцію і поспішив показати важливу деталь.

- Подивись на вміст алкоголю!

На задній етикетці прочитала, що вміст алкоголю дорівнює нуль відсотків. Отак значно краще, я кивнула, погодившись.

- Сьогодні нема потреби в алкоголі, ти вчора розповіла все.

Так і знала, що цей момент мені обов’язково згадається. Від його глузливої заяви я одразу зашарілася. Чого ж він так різко і нахабно з мене знущається?

- Якщо ти шкодуєш, то дарма, мені сподобався кожен факт твого життя.

Я нічого не відповіла, тільки задоволено усміхнулась. Невже це правда? Моє життя дуже відрізняється від його, і нема у ньому нічого такого, що могло би подобатись. Звичайна дівчина, яка вміє утрапити у проблемні ситуації. Навіть із чоловіком не змогла почати нормальних стосунків.

Потім господар порався біля мангала, а я засервірувала стіл і сіла чекати на обід. Живіт жалісно буркотів від запаху і виду їжі. У той час як я із голодом дивилась на м’ясо, собака допитливо мене вивчав поглядом, від якого я розтанула.

- Ну йди вже сюди! Я більше не серджуся.

Влк завзято помахав хвостом і поклав морду мені на коліна. Я почала чесати його за вушком, і він ледь не зомлів від задоволення. Це ім’я йому взагалі не підходить, ну який з нього вовк?

- Чому саме «Влк»?

- Він дуже полюбляє завивати на місяць і будити мене серед ночі. Так вовком і назвав.

- Яка це порода?

- Лайка. Я знайшов його біля дороги ще малим цуценям, і от вже три роки ми разом.

Я замилувалась цим великим і таким добродушним звіром. У нас не було собак чи кішок, бо у Даринки алергія на шерсть. Та думаю, мати такого дружка приємно. А ще приємнішим став той факт, що Томаш його підібрав. Міг купити собі дорогу породу, але полюбив звичайного собаку.

А потім ми обідали, і найсмачнішим виявився саме той сир із солодким журавлиним соусом. Шампанське приємне на смак, від алкогольного не відрізнити. Я сиділа поряд із Томашем, його собакою, цим будинком і ловила себе на думці, що тут я щаслива і спокійна. Чомусь зникало бажання гнатися за всім, працювати без упину і бути у всьому кращою. Тільки я добре розуміла, що це всього лише мить і скоро все закінчиться. Бо у мене своє життя, а в нього – своє, і вони точно більше не перетнуться.

Ми вже давненько закінчили трапезу, і я розуміла, що варто вже повертатись додому. Точніше, варто було ще вчора, а зараз – необхідно.

- Мені вже час. Дякую за все!

Томаш одразу щасливо усміхнувся і прикрив мою руку своєю.

- Дівчина-вітер!

Я не змогла самотужки роз’яснити його загадкових слів. Тож довелось запитувати:

- Що?

- Ти щоразу вриваєшся у моє життя мов стихія, і щоразу зникаєш, наче і не було, наче порив теплого вітру.

Я задоволено опустила погляд вниз, мої почуття виявилися взаємними. Коли знову підняла очі, Томаш дивився на щось за моєю спиною. Я одразу зацікавилась і захотіла теж повернутись, але він мене зупинив.

- Стривай! Із твоєї розповіді я зрозумів, що ти з радістю відкриваєш для себе щось нове і ризикове. Тож дозволь і мені трохи здивувати тебе!

Він кивнув, щоб повернулась. Уявлення не маю, що там таке загадкове за моєю спиною. Коли обернулась, застигла на місці. Якщо це те, що я думаю, то Томаш трохи перевищив мою витривалість щодо ризику. У небі повільно і дивовижно літала повітряна куля. Я бачила їх і до сьогодні, однак і не могла подумати, що випаде нагода політати. Та я і на літаку жодного разу не була, не мала можливості.

- Підкоримо повітря разом?

Знову обернулась до Томаша, він наполягав поглядом. Це божевільна пропозиція, можливо, я просто сплю? От зараз прокинусь і знову треба йти на курси або прибирати офіс. Не хочу прокидатись, хай і далі сниться це щастя. Якщо втрачу таку нагоду, ніколи собі не пробачу.

- З тобою я готова спробувати.

- Тоді поїхали!

Він одразу схопився і потягнув мене за собою за руку.

- А прибрати?

Мені стало ніяково залишати все на столі. Готувати не допомогла, то хоч прибрати варто.