Розділ 11

Роботу вдалось закінчити близько дев'ятої вечора. Через хвилин п’ятнадцять я вийшла до коридору, біля ліфта вже чекав Томаш. Він переодягнувся у чорну сорочку і такі ж джинси, на ногах – стильні кеди. Вперше бачу його без ділового костюма, цей образ зробив його молодшим і красивішим. Я ж сьогодні прийшла в атласній сукні оливкового кольору, білій сорочці і білих кедах. Волосся зібрала у тугу ґульку на потилиці, додала тоненькі стрілки на повіки і трохи блиску на губи. Здається, цей образ мені дуже личить, принаймні мій кавалер задоволено здивувався.

Він галантно про мене піклувався, запросив до ліфта, а потім посадив у своє авто. Сьогодні я радо приймала його увагу. Тільки в автомобілі почала відверто нервувати. Ніколи раніше і пальцем не торкалась такої розкоші, а зараз опинилась всередині. Я намагалась не показувати свого дикого захвату і здивування, тихенько спостерігала, як Томаш нею користується, аби не гальмувати по повній. Щоб трохи виправдатись наведу приклад: для виходу з авто потрібно натиснути на кнопку, після чого дверцята самі відчиняться, звичної ручки тут просто нема.

На щастя, пасок безпеки нормальний, зі стандартними функціями. Я обережно пристебнулась і ми рвонули з місця із шаленою швидкістю. Мене втисло в сидіння із такою силою, що дух перехопило. Томаш голосно розсміявся і одразу пригальмував.

- Спробувати хочеш?

Пропозиція мене здивувала. Мабуть, це перевірка на рішучість. Бо він точно не віддасть мені право керувати, автомобілем у тому числі.

- Я приїхала сюди сама, майже доба в автомобілі.

Наче красиво відмазалась. І не відмовила через страх, і свої вміння керувати довела. Звісно, він більше не наполягав. Не дивлячись на крутизну цього автомобіля, вже майже п’ять хвилин ми стояли в заторі. Але і тут він знайшов підхожу функцію. Томаш щось натиснув на екрані і верх даху поступово став прозорим. Я підняла очі догори й із задоволенням розглядала нічне небо. Яке сьогодні було дуже красиве. Шкода, що в місті так зірок добре не видно… З дитинства обожнюю розглядати сузір’я, вони асоціюються із чимось чудесним, тільки не сьогодні. Томаш доповнив усе нотками романтизму. Він розглядав мене з цікавістю, захопленням, задоволенням. Я теж не могла втриматись, вивчала його красиві і мужні риси. У темних очах відбивалися вогники від оточуючих нас автомобілів, напівтемрява зробила їх чорними, мов безодня, у якій я тонула дедалі більше. Акуратний ніс, гострі вилиці і губи, майже заховані під щетиною. Наш інтимний момент перервав добрячий сигнал заднього авто, бо зелене світло світлофора вже ввімкнулось.

Під видом господи я вже не очікувала побачити звичну забігайлівку. Але і тут недооцінила забаганки боса. Ми зупинились біля пивоварні, щоб скуштувати пиво власного виробництва. Нас радо зустріли, ну, точніше, Томаша з супутницею. Подали два келихи пива і закуску – цибульні кільця у смачній паніровці. До сьогодні я уміла насолоджуватись лише солодким алкоголем, але це пиво дуже смачне і незвичне. Думала, обійдусь кількома ковтками, але плани змінились.

А потім ми зробили ще одну зупинку в іншій пивоварні. Скуштували темне, світле і змішане пиво. Не знаю, чи гарна якість, чи завелика доза зробили мене досить п’яненькою. Настрій злетів догори, тільки ноги трохи підкошувались, та я трималась.

Я радо розповіла Томашеві про всі плани, минулі поразки і матусині накази. Він сміявся і знову перепитував. Про себе розповів, що живе самотньо, українську опанував від вірного друга і партнера.

Останнє, що пам’ятала з того вечора, це те, що ми сиділи на лавочці біля автомобіля і чекали на приїзд водія.

Я прокинулась від шаленого бажання пити. А коли трохи отямилась, почала згадувати вчорашні події. Через туман головного болю і добрячу нудоту, поволі розглядала все довкола. На щастя, на мені залишилась вчорашня сукня, тільки у дуже зім’ятому вигляді. Кімната дуже простора і світла. З меблів було величезне ліжко, дзеркальна шафа з масивного дерева, телевізор майже на всю стіну, під ним красива тумба. Ця кімната належить господарю, вона елегантна, без зайвих деталей, якщо не враховувати мене.

Із важкістю підвелась на ноги і визирнула за штори, внизу був рівненький газон, красива огорожа зі сталі і густий ліс за нею. Я поволі підійшла до дзеркала й отримала шок. Чубате волосся, спухле обличчя і чорні кола під очима від підводки. Тільки у фільмах красуня залишається чарівною навіть після сну, а в реальному життя все дуже навпаки.

На щастя, знайшла у кімнаті двері у ванну. Вмила обличчя і трохи привела себе до ладу. Ванна теж була у чоловічому стилі, тут не вистачало сотні тюбиків і баночок із косметикою. Потім заправила величезне ліжко, вдягнула сорочку і кеди. Рушила шукати Томаша або вихід з цього будинку. Вийшла на коридор і попрямувала до сходів. З них відкривався просторий зал із каміном, великим телевізором, диваном і кухнею збоку. Серед панорамних вікон я розгледіла вхідні двері. Обережно підійшла до дивана, на якому мертво спав Томаш у кумедній позі. Стало трохи смішно бачити його таким, неохайним і розпухлим. А потім стало соромно, він, напевно, теж пам’ятатиме мої щирі розповіді про себе. От вам і жінка-загадка, за один вечір встигла поділитись цілим життям. Мені він вчора сподобався, я б і рада виконати мамин наказ. Однак цьому не бути, бо я зганьбилась по повній вчорашніми розповідями.

Тож я вирішила втікати. Тихенько підкралась до дверей, ще раз кинула погляд на Томаша, який мирно сопів, і обережно вийшла навулицю. Стало трохи прикро його покидати, напевне, це була остання зустріч. Двір у нього дуже просторий і виконаний у стилі мінімалізму, як і все, що оточує боса. Жодної квітки, лише салатовий рівненький газон і вічно-зелені рослинки, засипані декоративним камінням. Не думала, що рослини теж можуть бути строгими.

Схоже, я вийшла на задній двір, бо тут був лише глухий паркан. Потрібно обійти будинок, щоб знайти ворота. Я звернула на ліво і з насторогою озиралась довкола. Почувалась злодійкою, ще й новачком, бо взагалі не орієнтувалась. Раптом почула якийсь шум позаду, від нього повіяло холодом, розвернулась і від страху несамовито закричала. До мене на шаленій швидкості мчав великий собака. А через секунду він застрибнув на моє слабке тіло з такою силою, що я впала на землю. Я почала гірко ридати від нестерпного болю, який чомусь все не починався. Йому на заміну я відчувала сильне і швидке дихання над обличчям, собака обнюхував мене. Він точно відчував смертельний страх і зараз мав би з’їсти мене одним ковтком.