Розділ 10

Не дивлячись на вихідний, виспатись не вдалось. З самого ранку телефон тероризували дзвінками. Мені і на дисплей дивитись не треба було, щоб зрозуміти, що це мама. Ну сто відсотків.

- Алло! - Ледве сонним голосом промовила.

- Ти сама спиш?

Різко запитує мама. І тут я розумію, що варто негайно прокидатись і все пояснити. Судячи з маминої фантазії, я можу бути вагітна з Даринкою на пару. І зараз буду змушена вислухати лекцію про пристойну дівочу поведінку.

- І тобі доброго ранку, люба! Сама самісінька.

Я увімкнула камеру і показала себе мамі, щоб попередити низку запитань на цю тему. Вона уважно роздивилась по кімнаті, ще й окуляри прихопила. Від побаченого ще більше рознервувалась.

- І цікаво чому? Ти що, щось не те сказала і він пішов? - Мама не просто питала, вона сварила мене. Не з того боку я на ситуацію дивилась, видно. Ну звісно, у двадцять чотири потрібно хапатись за кожну можливість, вона ж може виявитись останньою.

- Це просто непорозуміння. Той чоловік випадково мене поцілував, сплутавши.

- І ти його впустила? Такого красивого і багатого?

І де там за кілька секунд можна розгледіти красу? Хоча він дійсно дуже видний мужчина. А от звідки тут багатство додалось, вже цікаво.

- Та з чого ти взяла, що він багатий?

- Та в нього костюм дизайнерський, сусідка мені в інтернеті знайшла. Ти що, не зрозуміла?

Чого і варто було очікувати. Як я могла спокійно заснути, коли мені цілу ніч кісточки перемивали.

- От цього хочу, без нього не повертайся!

Щось я дуже сумніваюсь, що бос в Україну приїде. Як і завжди, у нас із мамою протилежні погляди. Їй подавай лише цього, а мені – тільки не цього.

- Мамо! Годі тобі, краще скажи, де тато і Даринка?

- Я по цій темі все сказала! І крапка. А батько полуницю повіз продавати.

До телефону підійшла Даринка. Може, хоч вона поміняє тему.

- Привіт, сестричко, цілуєшся ти так собі.

- Хоч ти не починай! Як там екзамени?

- Все склала на «п’ять» і перейшла на останній курс. Я вже біжу до Влада, а ти цілуватись вчись!

Мама телефон поставила на стіл, а сама за Даринкою пішла. Підтримала мене сестричка, називається.

- А ти, значить, вже добре цілуєшся, так? Зараз розсерджусь і вдома залишишся! Даринко! Даринко!..

Повернулась мама через кілька хвилин, захекана і роздратована.

- Добре хоч екзамени склала, бо я думала, що одні двійки будуть.

- Вона у нас розумниця, не журись дарма!

- Така у мене доля – вами журитись, я ж щастя хочу моїм доням!

- Ми знаємо і любимо тебе такою!

Що б я робила без маминого характеру. Вона навіть свариться кумедно, найщиріша людина, яку можна знайти.

- І я люблю, дуже. Ну все, ти маєш справи, не буду відволікати.

- Бувай, матусю, і татові поцілунок передай!

- Бувай!

Цими вихідними основною справою було відвідування курсів. І я з радістю поринула у навчання, бо чеська мені вкрай необхідна. Сподіваюсь, вже скоро запросять на змагання у конкурсі, і думаю, там знання мови точно піде у плюс.

Про той вечір старалась не згадувати, і в інтернеті майже не з’являлась. Потім подумаю, як з цього виплутаюсь. Можна було б сказати, що це жарт такий, але мама мене приб’є. Вона з сусідками вже, напевно, до весілля готується. Тож просто перечекаю бурю. Зате бродити містом у пошуках красивих локацій вже не треба.

У понеділок на роботу йшла з особливим хвилюванням. За звичкою одяглась пристойно, та під офісом про це пожалкувала. Треба було у робочій одежі йти, і кепку на голову одягнути. На щастя, по дорозі нікого знайомого не зустріла, точніше, Томаша. І тільки сховалась у кімнаті для прибиральниць, як у двері постукали. Я щиро надіялась, що це Соломія щось забула, та навряд вона носить чоловічий костюм.

Томаш зайшов всередину, а я тихенько причаїлась за матовою перегородкою. Добре хоч, що встигла переодягнутись.

- Добрий день, пані! Я прийшов перепросити за той крик!

Я стояла на місці, мов укопана. Так приємно стало, що прийшов пробачення попросити у простого персоналу. Тільки відповісти я не встигла, бо начальник заглянув за ширму. От я і попалася. У Томаша від здивування забрало дар мови і тепер ми удвох стояли і розглядали одне одного.

- За мною у кабінет!

Вибачення просив чеською, а наказав уже українською, щоб краще зрозуміла, напевно. Не знаю чому, та я покірно попрямувала за ним. Навіть цікаво, у якому руслі мине розмова. Мимоволі вже готувалась до напруженої розмови, бо по-іншому не виходило. І ця вже, мабуть, стане фінальною, зараз вижене і все.

Він зачинив за мною двері і почав із цікавістю розглядати. Сьогодні я не була схожа на ту вишукану панянку, скоріше, на школярку. Чорні джинси, футболка і волосся заплетене у косу-колосок, і то нашвидкуруч.

- Я, значить, цілий день її шукаю, всю будівлю перерив, а вона у прибиральниці сховалась. Принаймні розумію, чому знехтувала того вечора.

Невже і дійсно повсюди шукав. Тільки для чого? Щоб знову ображати?

- І навіщо шукати дівчину, яка неприємна, мов крига?

Томаш із задоволенням посміхнувся і підійшов до мене впритул. Якщо вже вияснювати деталі, то до кінця. Мене і досі кривдять ті його слова. Він нахилився ближче і прошепотів на вушко:

- Щоб розтопити її!

Це прозвучало дуже романтично, у мене аж мурашки пробіглись по тілу. Як би я не пручалась, цьому негіднику вдавалося розбудити у мені нові відчуття. Я їх боялась, але все-таки вони мені подобались. Здається, від близькості цього пана я вже потроху тану.

Томаш запросив мене сісти на стілець перед його столом, а сам умостився у своє розкішне крісло. Цього разу допиту не уникнути.

- Як ти тут опинилась?

- Соломія попросила на два тижні колегу замінити. Соломія – це...

- Я знаю! Завтра ти отримаєш зарплату за два тижні і від завтра вже не працюєш.

- Що?

Після останнього знаку уваги я розслабилась і не чекала, що піду з роботи. Видно, традиція така–  виганяти мене у цьому кабінеті.