Розділ 8

У нової роботи є дуже великий плюс – ніякого раннього підйому. А ще я зовсім сама у квартирі, можна вдосталь часу приділити собі. Я з тих людей, яким подобається усамітнення.

Під офіс приїхала на авто, сьогодні у красивому вбранні. Білий короткий топ, широкі шовкові шорти і така ж сорочка. Не діловий стиль, звісно, зате я сучасна і модна.

Соломія залишила мені список із пунктами, які потрібно виконати. Вона поїхала додому, а я залишилась абсолютно сама. Якісь дивні відчуття, тут завжди гамір, а зараз панувала мертва тиша. Я зайшла до нашої кімнати, повісила на шафу список, переодягнулась і взялась активно виконувати все за чергою.

Позбирала сміття, порівняла стільці, витерла пил, пропилососила килими, помила підлогу. Столи мають бути з дзеркальним блиском, на них сліди від пальців ще треба відтерти. А килими взагалі капець, думала, що ніколи не закінчаться. Вже на половині у мене рука боліла і затерпала. Ви коли- небудь пилососили дві години поспіль? Так от – не рекомендую повторювати цей небезпечний трюк.

Потім настала черга прибирати кухні, роздягальню і вбиральні. Тут вже трохи легше і швидше робота йшла. Коли поглянула на годинник, дуже здивувалась, адже була майже дев’ята. Я добряче зголодніла, тож пішла до себе і зробила гарячий чай з бутербродами. Трохи посиділа на диванчику і відчула ломоту у всьому тілі. Давненько я так фізично не виснажувалась, востаннє – після збору полуниці на полі.

Надворі вже помалу починало вечоріти, тож я вийшла у зал, стала біля вікна (яке було і стіною теж) і замилувалась заходом сонця. Воно ховалось за високими і давніми спорудами. Красиве місто, як не крути. Є у ньому щось магічне, особливо з настанням темноти. На вихідних обов’язково прогуляюсь нічною Прагою, вона така красива і вишукана. Тільки до них ще дуже далеко, помрію про це потім.

На останок я залишила головний кабінет боса. Тут стояв його запах, який знову підняв у мені гору приємних відчуттів. Прибирати тут нічого, адже Соломія все натерла до ідеального блиску. Я перевірила кожен закуток, зрівняла все до ідеальності. І знову підійшла до фото, яке вабило мене щоразу сильніше. Сама не могла зрозуміти, чому дивилась. Мене, мов магнітом, притягували ці карі, темні і глибокі очі. От би випала нагода поглянути у них наживо...

Я злякалась своїх думок. Знайшла про кого мріяти. Та й не потрібен мені ніхто, лише він єдиний – мій салон. Я вилетіла з кабінету, мов ошпарена, почувалась винною. Швидко зібрала свої речі і вийшла навулицю. Ще не вистачало, щоб камери відеоспостереження зафіксували моє захоплення. А вони там всюди натицяні.

Всі наступні дні я забороняла собі думати про фото і людину, зображену на ньому. Навчилась швидше справлятись з обов’язками. Не так все й складно, як на початку здавалось. І той список у голові вже закарбувався. А ще руки почали швидше все виконувати і невпевненість кудись зникла. Єдиний мінус – додому раніше одинадцятої йти не можна. Тож я встигала відпочити у нашій кімнатці. По секрету скажу, навіть трохи задрімати.

Нарешті настала п’ятниця, а це означало, що перший робочий тиждень вже на фініші. На сьогодні у мене свої плани, я взяла більшу сумку і сховала у ній червону коротку сукню з оголеною спиною, туфлі на підборах і трохи косметики. Почну вихідні вже з сьогодні. Тільки у Соломії, теж були свої плани, вона назначила мені генеральне прибирання столів і всіх поличок у них. Я вдягнула навушники, ввімкнула на повну улюблену музику і майже до кінця зміни ледве впоралася з місією. За останню годину залишилось прибрати кабінет боса. Я поспіхом заскочила до нього і тут же закам’яніла.

Він розмовляв по телефону, розвернутий до мене спиною, дивився у вікно. Чоловік виміряв мене лютим поглядом, його очі блищали чорнотою, а вуста різко щось вимовили. Я не почула його, бо гучна музика все ще била у такт мого серця. Від переляку не могла і поворухнутись. Напевно, зараз треба втікати, але ж я вихована людина, не годиться так робити. Чоловік все ще дивився на мене, наскрізь пронизував злістю. Я поспіхом вимкнула музику і знову почула розлючений крик:

- Říkám ti – jdi pryč! (Кажу тобі – геть!)

Мов куля вилетіла з кабінету і поспішила сховатись за своїми глухими дверима. Дарма я навчилась добре розуміти чеську. У горлі зібралась важка грудка, яка перекривала потік повітря. Від образи я почала задихатись, а очі запекли від сліз. Мене так ще ніколи не принижували, без причини і надто грубо. Коли хазяйка виганяла, я і на половину не злякалась так, як зараз. Та й у неї хоч були якісь пояснення, а цей... У нього, певне, важлива розмова, а я – безлика ходяча прибиральна машина – посміла її переривати. Кажуть, ділові люди виховані і толерантні, та цей про такі слова і не чув. Я б ніколи собі так не дозволила на чужу людину зірватись.

Тепер його образ у мене асоціювався зі скаженою злістю. І очі ці ядучі, і запах. Ноги моєї у цьому кабінеті наступного тижня не буде! Хай Соломія сама викручується, я більше не дам себе ображати. Спробувала вперше захопитись чоловіком, і он тобі результат, щоб більше не хотілось. Весь вечір мені зіпсував цей навіжений грубіян. Ну скільки можна натикатись на людей, які розтопчать і не помітять? Здається, мене магнітом притягує до таких.

Через кілька хвилин мою образу витіснила злість. Я підійшла до умивальника і змила сльози, витерла обличчя. Не буду я через нахабу плакати. Вийняла свою косметику і за десять хвилин перетворилась у красиву і горду пані з яскравим макіяжем і розсипаним по плечах волоссям. Вдягнула сукню і підбори. Речі прибиральниці скрутила і сховала у сумці. У відображенні я бачила себе справжню, такою я була до цих заробітків, такою тут залишуся і ще кращою поїду додому. Ще тиждень переживу і забуду цей офіс і його власника, мов страшний сон.

До ліфта йшла з острахом. Сподіваюсь, він стирчатиме у тому кабінеті до ранку. Із прикрістю побачила, що ліфт зараз перебуває на нульовому поверсі. Поспішила його викликати, щоб зникнути з цього неприємного приміщення. Я зайшла всередину, натисла кнопку і ліфт почав зачинятись. Однак зачинитись йому не дала лакована і блискуча туфля. По моєму тілу пробігли сотні гострих мурашок, а щоки вмить почали палати. Не складно здогадатись, хто зараз був за залізними дверима, адже офіс абсолютно порожній.