Розділ 6

Соломія живе на другому поверсі, тож я викликала ліфт, піднялась до її квартири і натиснула на дзвінок. Ще під дверима почула галас дітлахів, схоже, жити буде весело. Я не додумалась запитати, з ким вона живе. Може, там ціла чеська родина, і я, на додачу, звалилась без запрошення.

Двері відчинились і мене зустріла красива й мила молода жіночка. Милою її робили пишні форми, бо назвати їх лишніми кілограмами було би неправильно, адже їй вони дуже личили. Вона зовсім не схожа на Настю, і не подумала б, що вони сестри. Ми з Даринкою теж різні, вона у маму пішла, а я у батька. Певно, у них теж так.

- Привіт, Катрусю, проходь!

- Привіт, Соломіє, рада знайомству! - Я простягнула руку, щоб дружно потиснути її, і одразу отримала відповідь.

- І я дуже тобі рада!

Я трохи здивувалась такій радості, та через десять хвилин добре її зрозуміла. І здивувалась зовсім вже не трохи… Ситуація дуже змінилась, виявляється, рятували не мене, а я.

Жінка пропустила мене вперед до довгого коридору, я залишила валізу скраєчку, а сама зайшла у простору вітальню. На пухнастому килимі грались двоє дітлахів близько семи років. Вони зустріли мене допитливими оченятами і поспішили привітатись.

- Привіт, я Богданка, а це – Денис!

Дівчинка, схоже, голова у цій парі. Вона встигла за кілька секунд познайомитись, а хлопчина виглядав розгубленим.

- Привіт, я…

- Тітка Катя! Мама нас попередила.

Ця молода пані точно не пропаде у майбутньому. Мені б її швидкість та рішучість на конкурсі пригодились.

- Ну все, діти, збирайте іграшки і до своєї кімнати. Нам із Катею потрібно поговорити.

Дітлахи одразу послухались і вже через хвилину сховались за дверями. Соломія запросила за стіл, на якому накрито на дві персони. Мені стало цікаво, де її чоловік, та запитати не посміла. Згодом сама розкаже. Мене зараз більше цікавили її плани щодо мого тут перебування. Бо за блиском очей було видно, що вони грандіозні. Тільки мене це трохи лякало, бо варіантів взагалі нуль.

- Сідай і пригощайся!

Я з радістю почала наминати наші голубці з фаршем. Отут така їжа дуже цінна. Смачні, наче у мами. Золоті руки у хазяєчки, не те, що у мене. Готувати вмію, але не надто люблю, та й для себе неохота.

Соломія допитливо дивилась, наче не наважувалась почати розмову. А мене цей пильний погляд почав напружувати, тож спробувала її підштовхнути.

- Ти запитати щось хочеш?

- Так. Тут така справа: у мене план назрів і, думаю, нам обом з нього буде користь. Ти ж вільна протягом двох тижнів?

Я думала, що це вдома, в селі, інформація розповсюджується зі швидкістю світла, але і тут все встигають. Хоча Соломія мала повне право про мене все вивідати, тут її правда.

- Ну-у, так. Мабуть…

- Я працюю прибиральницею у крутому офісі на пару з колегою. У неї через три дні відпустка починається, тож я подумала, що ти зможеш її замінити. Ну або з моїми малими посидіти, доки я дві зміни відпрацюю.

Вибачте, що? Ні один із цих варіантів мені абсолютно не подобався. Няня з мене точно ніяка, я це ще на Даринці перевірила. А прибиральницею працювати – взагалі капець. Ще й у офісі, де натовп красивих і ділових панянок зверхньо оцінюватиме мене. Наче така молода, а більше ні на що не здатна, як за нами прибирати. Та я така ж, як і вони, ну, майже. От виграю конкурс і побачимо.

Тільки до конкурсу ще треба дожити і, вочевидь, допрацювати. Гроші зайвими не бувають, а з вигляду апартаментів можна сказати, що Соломія не так вже й погано заробляє. Просто погоджусь, це ж лише на два тижні, переживу якось. Своє норовливе его я поки відправила подалі і вирішила змиритись. Бо Соломія, бачу, налаштована рішуче. Та й віддячити за прийом треба, вона незнайому дівчину до дітлахів прийняла.

- І які у нас зміни?

- Ой, супер, що ти згодна працювати, бо це можна померти, поки дві зміни відпрацюєш. Я буду йти зранку від сьомої до третьої, по дорозі забиратиму дітей зі школи. А ти – від третьої до одинадцятої. Всього лише вісім годин на добу.

Всього лише? Вісім годин приниження і страждання моєї репутації. Та це ще вам дарую, а як там прибирати? Я ж у житті ніде не прибирала, тільки у себе. Порівняти лише маленьку квартиру і цілий офіс. А якщо він ще й такого рівня, як салон краси, то там блищить все мов золото, ще спробуй так відполірувати.

- Гаразд. Але я ніколи не прибирала, щоб заробляти.

- То завтра і навчишся. Підемо разом, я тобі все розкажу, потім два вихідних, і з понеділка сама вже почнеш. Ти не хвилюйся, якщо щось не зробиш, я підправлю.

Завтра? Якось це занадто скоро. Я тут налаштувалась по місту цілими днями гуляти, нарешті щось відзняти для підписників. Натомість, працюватиму у такому місці, яке точно не можна нікому показувати. Ще й курси, на додачу, а їх відміняти не можна.

Соломія постелила мені у вітальні. Розповіла трохи про своє життя за кордоном. Вони переїхали сюди вже близько десяти років тому. З того часу змогли закріпитись на роботах, її чоловік працює на будівництві доріг, а Соломія – прибиральницею. На таких не надто престижних професіях вони досить гарно заробляють. Вистачило, щоб взяти квартиру з якісним ремонтом, хороший автомобіль і щороку відпочивати на морі.

Багато подружніх пар переїжджають за кордон разом, щоб не розлучатись. Однак не завжди такий варіант діє. Чоловік Соломії постійно їздить у відрядження, адже дороги вони будують по всій країні. Тож за ці три тижні він не приїде. Може, не по совісті, та я цьому раділа, бо чоловіків обходжу десятою дорогою, ще й чужих.

За ці дні, я зовсім не мала часу, щоб подзвонити мамі. Та й потрібно вже у всьому зізнаватись, підтримку отримати. Після кількох довгих гудків, почувся рідний голос:

- Донечко, привіт, мила! - Її голос почав тремтіти. Плаче. Як же це важливо на цьому світі, мати номер, подзвонивши на який, почуєш таку відповідь. Без купи слів відчуваєш енергетичне тепло від щирої любові.

- Привіт, матусю. Як ви там?

- Ми добре, розповідай про себе. Все вийшло, ти вже працюєш?