Розділ 5

Прокинулась я досить рано, щоб добре підготуватись. Довела волосся і обличчя до ідеального вигляду, бо це і буде перша робота на показ. Той випадок, коли зустрічають за зовнішнім виглядом. Одягла блакитний строгий костюм, взула туфлі з тоненькою шпилькою. Віднайшла кілька хороших салонів і рушила їх завойовувати...

Сьогоднішній вечір мені точно не хотілось запам’ятати на все життя. Із болем у ногах, і ще сильнішим у серці, я завершила свою казку у цьому місті. Добре хоч, що авто є, а то сиділа б під відкритим небом. Погода плакала разом зі мною, або навпаки. Я знову вийняла валізу і пішла бронювати номер на тиждень. Сьогодні хоч на їжі зекономлю, сита провалами по саме горло.

Мене відшивали, як бездомне кошеня. Одним просто не потрібні працівники, іншим – емігранти. Папку із сертифікатами можна було і не брати, все одно жодного разу її не відкрила. Пригодилась лише голову прикрити дорогою від авто до готелю. Я почувалась тим самим безхатьком, що розкладає закуску на червоному дипломі.

Вже в номері оговталась і почала вмикати план «Б». На сайтах знайшла два цікаві оголошення. Одне – вакансія перукаря у хороший салон. Друге – конкурс у найпрестижніший салон краси у місті. На конкурс потрапити навряд вийде, а от за вакансію я готова поборотись.

На ранок, вже зі злістю, привела себе в ідеальний стан. Як-то кажуть: «Якщо й програвати, то красивою». Рушила до салону краси, який розмістився неподалік від центру міста. Мене зустріла приємна і вишукана пані у роках. З важкістю змогла їй пояснити мету свого візиту, і ми пішли до її кабінету. Там мені знову винесли вирок, тільки цього разу грамотно і в присутності прибиральниці (вона українка, а сьогодні – ще й перекладач).

- Пані Катерино, у Вас чудові навички і ми з радістю можемо надати цю вакансію Вам. Тільки потрібно зробити переклади всіх документів, заново пройти навчання у нас, отримати дозвіл на працю, законно все оформити і відпрацювати випробувальний термін. За час цього терміну ми не надаємо житло і повний обсяг заробітної плати.

Я подумки подолала кожен з пунктів у своїй голові, майже з ними змирилась. Та одне питання дуже мучило.

- Скільки триває цей термін?

- Два місяці!

«Два місяці»? Це ж більше як половина терміну дії візи. Я за цей час не просто не зароблю грошей, а ще й зайду у борги. Ну, у борги точно не зайду, бо тут мені і копійки ніхто не позичить. Я постаралась толерантно відмовити і піти. Піти в нікуди.

Залишався єдиний і точно безглуздий варіант. Участь у конкурсі. З надійним імунітетом до відмов я рушила до найкрутішого салону. Він розмістився у самісінькому центрі міста, блищав дзеркальними вітринами. Я такої розкоші давно не бачила, точніше – взагалі. З тремтячими колінцями ввійшла всередину, щоб ще більше огорнутись у дорогу атмосферу. Мій «ідеальний образ» до ниточки затьмарився у цьому приміщенні. Кожна деталь декору інтер’єру вартувала, мабуть, мов коштовність.

- Добрий день! Ви з України?

Приємний голос дівчини витягнув зі ступору. Я і не одразу зрозуміла, що вона моєю рідною мовою звернулась. Дуже красива і доглянута панянка у дизайнерському одязі і витончених аксесуарах. Я мимоволі задивилась, та її зацікавлений погляд змусив відповісти.

- Добрий день! А як Ви здогадались?

- Ваше авто на українських номерах! - Вона вказала мені рукою на монітор із зображенням підземної стоянки салону. Ого, тут все фіксується, а я ще з третього разу ледве рівненько запаркувалась між люксовими іномарками. Ну, хоч охоронців повеселила.

- Зрозуміло! - Я знову зніяковіла і з останніх зусиль змусила себе всміхнутись.

- І так, я проведу Вас до свого кабінету, щоб ми розглянули Вашу кандидатуру.

Дівчина вказала рукою на прочинені двері. Вона впевнено рушила вперед, я ж постаралась не поступатись їй. Кабінет відповідав всьому приміщенню і вкотре вразив. Я умостилась у м’якеньке шкіряне крісло перед столом дівчини.

- Для початку познайомимось! Я – Дениса!

- Катерина!

- Раді вітати Вас у нашому салоні!

Мене дуже вразила Дениса. Вона з вищого рангу людей, а спілкується зі мною з усією щирістю, наче я її подруга. Від такого ставлення я одразу розслабилась і налаштувалась на приємну розмову.

- Щиро дякую!

- Отже, почнімо з документів!

Я вийняла свої нескромні досягнення з папки. Дівчина почала уважно їх вивчати і щоразу кидала мені зацікавлені погляди. Я не могла зрозуміти, це добре чи погано. Після кількох важких хвилин вона відклала все набік столу і радісно заявила:

- Вітаю, Ви заслуговуєте на місце у нашому конкурсі!

Я застигла у нерозумінні. Поки не розуміла, у чому саме полягає цей конкурс, які умови. Та факт участі дуже порадував, у будь-якому випадку, – це джекпот. Ще й так швидко, можна сказати, з порогу.

- Дякую!

- А зараз я розкажу Вам усі деталі. Наш салон краси вирішив провести нестандартний конкурс, щоб вийти на новий рівень. Мета – отримати зарубіжних майстрів, а з ними і новий досвід. Ми відбираємо п’ятдесят найкращих перукарів, щоб з них обрати п’ятірку. Ви зможете одноразово показати свої навички на моделі. Якщо пройдете у п’ятірку, отримаєте приз у грошовому вимірі, потім протягом двох тижнів боротиметесь за перше місце. Головний приз – значна грошова винагорода і постійне робоче місце у нас. Запитання?

Я подумки потрапила у п’ятірку, вигризла свою перемогу, забрала гроші для мого салону вдома, набралась цінного досвіду і рушила назад до України. Це саме той шанс, за яким я сюди приїхала. А точніше, всі можливі шанси разом узяті в одному. Така можливість варта всіх негараздів, які посипались на мою долю.

- Скільки ще триватиме набір?

- Залишилось десять місць, Ви вчасно прийшли. Думаю, за тиждень всіх наберемо. А потім протягом двох тижнів обереться п’ятірка.

Я люб’язно на все погодилась, заповнила анкету і рушила чекати на свій шанс. За дверима вже зібралось кілька претенденток на «моє» місце. Вони зустріли мене поглядами, повними злісної конкуренції. Треба було у мами воду свячену випросити, пригодилася б, думаю, не раз.