Розділ 4

Ранковий підйом дався із величезними зусиллями. Надворі стіною лила гроза. Мій піднесений настрій повністю розмився цим дощем. У кімнаті залишалась напівтемрява, я зовсім не хотіла підійматись із теплого ліжка. А ще у голову почали лізти погані думки, схоже, сільські забобони заразні. Якось моя поїздка починається не так, як того хотілося б. За весь тиждень була сонячна і тепла погода, а саме цього ранку дощить. Хоч би це був не знак для Катрусі.

Я все ж підвелася і пішла прокидатись у душ. Потім довелось відкривати валізу і шукати у ній спортивний костюм, бо легка сукня не дуже пасувала до цієї погоди. Одягнувшись, вийшла у вітальню, мої всі вишикувались прощатись. Я звикла жити одна, та після цього тижня у сімейному колі стало трохи не по собі. До сьогодні за годину їзди я могла бути вдома у будь-який момент, а зараз такого точно не вийде. Нас розділятимуть сотні кілометрів і кордон.

Рідні були у пригніченому настрої, тож я заховала почуття і попрощалась з ними, підбадьорюючи. Тато запхав мою валізу у багажник і повідомив, що залив повний бак палива, що дуже порадувало. Я востаннє перевірила вміст папки з документами і сертифікатами, так, я озброїлась важкою артилерією. Сіла в авто, побудувала маршрут у навігації і, впевнено натиснувши на педаль газу, рушила до мрії.

Стільки разів прокручувала у голові цей момент. Як їхатиму з бадьорою музикою, у яскравих променях сонця, розглядатиму різноманітні краєвиди і запам’ятовуватиму їх на ходу. Та реальність вкотре розчаровувала. Слизька дорога, звук скрипу двірників на лобовому склі, сірий і густий туман, рясний дощ. Щоб трохи відволіктись, увімкнула чеський розмовник. Настрій трохи покращився, і зовсім не тому, що я вже навчилась добре вимовляти слова. Просто від деяких язик ламався, і навіть сота спроба не могла дати позитивного результату. Буква «ж» у них звучить дуже незвично, ще спробуй повтори.

Через дві години шляху я була перед кордоном. Стало трохи страшно і цікаво водночас. Перша така далека поїздка на авто, вперше на кордоні. На щастя, дощ помітно послабшав, а в хмарах попереду з’явилось віконце синього неба. А цей знак вже радує, вдома у мене була темна смуга, а там – світла почнеться. І тому ще радувало, бо я дуже хотіла поділитись красивими відео з підписниками. Невелика колона авто переді мною активно проїжджала вперед, і через годину я вже їхала на чужій землі. І, скажу відверто, відразу відчула себе на чужині. Наче так близько від нас, а навіть природа інша. Ідеальні дороги з білосніжною розміткою, поля засаджені всілякими культурами, будинки з іншою архітектурою. Нема жодного вільного клаптика землі, все засаджене аж до самої дороги. А якщо ліс, то акуратно прибраний, без сухих гілок чи повалених дерев.

Я їхала вже досить довго, на годиннику була майже дванадцята. Голод почав наростати з потужною силою, тож вирішила зупинитись на заправці. Все тіло добряче заніміло від довгого сидіння, я купила хот-дог, каву і скуштувала все за високим столиком, стоячи навулиці. Довкола активно снували мої співвітчизники, вони купками збирались біля автобусів. Заробітчани, напевно, я почувалась так само, як і вони, настрій зосереджений на праці. Тільки, певно, у них вона є, в той час як я їду наосліп. Ризик – моє друге ім’я.

Близько вечора я почувалась закатованою. Більше як половина шляху залишилась позаду, та попереду ще були сотні кілометрів. Я мріяла доїхати до найближчої заправки і лягти спати хоча б на кілька годин. Трохи оговтатись допомогли незвичної краси гори – Татри. Вони виросли посеред широких полів, високі, скалисті, зі снігом на вершинах, які ховались чи-то у хмарах, чи-то в тумані. Я вийшла у крутий прямий ефір, до якого приєдналось досить багато людей. Я твердо вирішила активно вести блог, щоб збільшити кількість майбутніх клієнтів. Тож тепер мушу встигати у трьох напрямках: працювати, вивчати мову і шукати круті місця, щоб ділитись ними у соціальній мережі.

Через пів години загальмувала на стоянці біля заправки, перекусила, навела будильник, опустила на максимум сидіння і провалилась у міцний сон. Та довго поспати не вдалось, моє авто несподівано почало котитись вперед, із кожною секундою швидше наближаючись до фури, яка зупинилась попереду. Я намагалась якось зупинити машину, та це мені не вдавалось.

Від гучного звуку удару я різко прокинулась і сіла. Стекла добряче запотіли, а довкола вже виднілось. Поспіхом вийшла навулицю і радо вдихнула свіже прохолодне повітря. Фура стояла за кілька метрів попереду, а моє авто, на ручному тормозі, не зрушилось ні на міліметр. Схоже, мій мозок вчора перевищив ліміт їзди. Проспала я свій будильник, а з ним і цілу ніч. Думала, що на ранок вже буду на місці, тепер же – не раніше обіду. На роботу не спізнююсь, тож журитись нічого. От живе в цій голівоньці позитивна звивина і радує нерви приємним спокоєм.

Сьогодні їхати теж було не надто легко. Вчора була погана видимість через дощ, а нині – через яскраве сонце. Чим ближче був обід, тим сильніше я підсмажувалась. Кондиціонер – точно не мій рятівник, ще з авто не встигну вийти, як застуда дасть про себе знати. Опущене скло на протилежній дверці – саме те. Тільки вітерець, що зі швидкістю вривався у салон, теж прогрівся сонечком.

Якось горя прикупивши я заїхала за вказівний знак «Прага». Одразу почала виглядати старовинні готичні будівлі, та місто виявилось геть інакшим. Охайні сучасні вулиці, скляні багатоповерхівки і безкінечний потік автомобілів. Навігація привела на стоянку біля хорошого готелю. Найближчим часом точно вийду на роботу, а там і з квартирою допоможуть. Тож за кілька днів не збіднію. Я одразу вийняла чемодан і попрямувала впевненою ходою до ресепшн. По дорозі повідомила батькам, що вже доїхала. Мене зустрів просторий хол і привітний молодий чоловік. Після озвученої суми за добу, я зрозуміла, що все-таки збіднію, та ще й добряче. Щоб не вдаритися лицем у багнюку ще з порогу, забронювала на добу номер «стандарт». Мене радо провели і вручили картку-ключ.

Номер виявився охайний і невеликий, з м’яким ліжком, шафою, столиком зі стільцями, телевізором, ванною кімнатою і балконом з видом на сусідні будинки. «Стандарт-економ» із люксовою ціною. Та у нас тиждень за ці гроші можна прожити. Європа.