Розділ 2

Через три дні я вже їхала у село до батьків. Всі речі залишила у квартирі, яка тепер більше схожа на склад. Сьогодні подала документи на отримання візи, у посольстві пообіцяли за тиждень все вирішити. Тож матиму можливість провести час із рідними. Давненько вже до них не вибиралась на такий тривалий термін. Все поспіхом, бо справи не чекають.

На душі чомусь було зовсім не спокійно. Я звикла приїжджати з купою подарунків і добрих звісток. А зараз їду з купою проблем і абсолютною невідомістю попереду. Роботу вирішила вже знайти на місці, та батькам доведеться трохи «прикрасити» ситуацію, бо вони наосліп не відпустять. І так ледь до міста відпустили, а тут я за кордон вирішила махнути. От і знайшла крутий салон у Празі, щоб показати майбутнє робоче місце. А хто його знає, може, з цього місця і почну? До сьогодні якось крутилась, ще й без досвіду, а зараз все по-іншому буде.

Надворі кінець травня, спека вже досить велика. От і чому я така нещаслива? Могла ж власниця нас вигнати на місяць раніше або пізніше. Так ні, саме у розпал збору полуниці. А моя сім’я її активно вирощує і цим самим заробляє на життя. А ще у нас велика теплиця для овочів. Загалом, як і у всіх у нашому селі. Знаєте, буває сімейний бізнес, так-от у нас він охоплює ціле село. Через люту конкуренцію господарям нелегко доводиться, зате покупцям – у самий раз. Кожен старається виростити все на вищому рівні, щоб не соромно було урожай показати.

Я так замислилась, що ледь не проїхала свої ворота. Зупинилась на узбіччі і вийшла навулицю. Привіталась зацікавленим сусідкам і пішла відчиняти ворота. Жіночки зразу взялись мене обговорювати. Я нічого не могла розібрати, та приблизно здогадувалась.

«На високих шпильках, у короткій сукні ще й з «перукою» на голові. Бо своє волосся не може бути таким рівним і сяючим, його треба під хусткою носити або у всі боки». Ніби почули мої думки, і вже голосніше висловились:

- От приїхала, бачте, «пані», замість того, щоб батькам допомагати, у місто втекла. Точно вже не вийде з неї хазяйки. Все, на що здатна, так це на цих шпильках і в міні-юбці на авто ганяти...

На звук скрипу воріт із будинку вибігла мама. Вона миттю щасливо всміхнулась і підійшла обійняти. Я заїхала у двір і залишила авто під виноградником у холодку. Вийняла свою валізу і почала йти до будинку.

- Доню, у тебе все гаразд?

- Так, мамо!

- А чому з речами?

- Нумо в дім зайдемо, ти сядеш, і я почну.

Мама одразу зблідла і на деякий час застигла на місці. Та потім вихопила мою валізу і почала тягти її у дім. Не забула озирнутись, чи хто не чув нашої розмови. Як побачила сусідок, одразу їм посміхнулась.

- Донечка приїхала, не забуває про батьків! Подарунків он на цілу валізу.

Коли двері зачинились, валіза відійшла на другий план. Ми вмостились на диван, мама взяла мене за руки і з насторогою сказала:

- Розповідаю усю правду!

- Мамо, та годі тобі, не бійся ти так. Мене вигнали з приміщення, бо його купують багаті люди. Тому я вирішила підзаробити на своє у Чехії. Почекаю у вас тиждень візу і поїду.

Мама одразу напружилася і різко вскочила з дивана. Треба було здалеку починати, щоб вона встигала переварювати. Тільки сказане не повернеш, тож я активно налаштувалася на нотації.

- Ні ,ні, ні і ще раз «ні»! Я думала, ти мені приведеш пана міського у зяті, а ти он вирішила – чеха. У сусідки дочка поїхала на заробітки, повернулась із Гонзою. А той усім «Ahoj, ahoj»...

(Примітка автора: Ahoj – привіт).

І знову те саме. Я вже починаю почуватись неповноцінною, як мова піде про мене, так мамі зятя подавай. Проблем вистачає і без кохання, он з роботою розібратись не можу, не те, що з чужим чоловіком.

- Мамо! Я кажу – їду працювати у престижному салоні краси, щоб на свій вдома заробити.

- А заміж ти коли вийдеш? Он вже двадцять чотири стукнуло.

- Ну не сорок два ж. Встигну я ще у жінках походити. Мені і так подобається.

Мама розчаровано опустилась поруч. Схоже, її зовсім не тішать мої досягнення. Ох, ці старі закони, що жінка створена лише для шлюбу, ніяк не вийдуть із села. Мої однокласниці вже давно заміжні, встигли народити по двоє діток. І, скажу відверто, схожі на старших жінок, а я – красива панянка без турбот. Воно мені треба?

- Зараз батько прийде на обід, ходімо накривати!

- А Даринка де?

Сестра наче почула мої слова і показалась у дверях своєї кімнати. Її очі одразу блимнули вогником радості, сестричка кинулась з обіймами.

- Катюня моя приїхала! Цілий місяць не була.

Я щиро обійняла сестру. Вона ще дорослішою стала, справжня красуня. Ми досить схожі, та вона красивіша, принаймні у моїх очах. Як же я скучила за нею.

- Тепер цілий тиждень удвох пробудемо. А хочеш зараз на річку підемо?

- Та ні... вибач! Мене Влад чекає...

- Який ще Влад? - Грізно втрутилась мама.

- Я тебе люблю, матусю! - Скоренько промовила сестра і побігла до виходу. - Бувайте! - Крикнула з дверей на прощання. І одразу поспішила зникнути, поки була така можливість.

Мама нервово сервірувала стіл. Схоже, я багато пропустила з життя сім’ї. Як сильно Даринка раділа тому Владові, з такою ж силою мама його недолюблювала.

- Ой, не до добра ці зустрічі. Їй тільки вісімнадцять, третій курс коледжу, а вона лише на побачення до Влада бігає. От наробить дурниць – приб’ю!

Я голосно розсміялась, але через злісний погляд матері постаралась заспокоїтись. Мама не могла зрозуміти моєї реакції, тож я поспішила все пояснити:

- Мамо, та тобі не вгодиш. Одна не має пари у двадцять чотири, зате має роботу. Інша закохана у вісімнадцять, та безробітня. Обирай з протилежностей.

- Годі тобі сміятися з мене. Я ж вас люблю більше за все на світі, тому і сварюсь.

Вона залишила справи і розчаровано сіла за стіл, сльози накрили рідні очі. Моя матуся сентиментальна, як почне про доньок, то одразу сльози. Люблю її за це ще більше.

- Іди сюди, я тебе поцілую і ти заспокоїшся.