42 Захар

Я помітив, що мишка не просто сердилась на мене, а лютувала. І нехай... Краще так, ніж спостерігати за тим, як вона фліртувала з Бондарчуком і дуже мило йому посміхалась.

- Захарчику, а я думала, що ми сьогодні ще кудись підемо... - Зітхнувши, промовила Мирослава.

- Іншим разом підемо, Мирославо. Поки моя мама у відрядженні, я маю наглядати за її улюбленицею. 

- Капець... Постійно через цю дурепу якісь проблеми, - надувши губи, промовила моя нова подружка.

- Важко знайти більшу дурепу, ніж ти. Бо розумна дівчина ніколи не поведеться на такого пришелепкуватого йолопа, як Захар Княженко, - видала мишка, розлючено зиркнувши на мене.

- Заспокойтесь обидві, бо нас зараз виженуть із таксі через вашу поведінку, - невдоволено сказав я, звертаючись до дівчат.

Мирослава і Віталіна виглядали так, наче хотіли вчепитися одна одній у волосся, а мені таких "веселощів" точно не треба було.

Спершу ми відвезли додому Мирославу. Коли таксі зупинилась біля її будинку, я вийшов з машини разом з нею, щоб попрощатись.

Повернувшись в авто, я відразу помітив те, які розлючені погляди кидала на мене мишка.

Хоча я дуже не хотів цього визнавати, але сьогодні Віталіна виглядала неймовірно привабливо.

Я ледь стримувався, щоб зайвий раз не витріщатись на це дрібне нещастя в прозорій блузці і коротенькій спідниці.

Помітивши, що мишка взяла свій телефон, я зробив те ж саме. Може хоч це допоможе мені відволіктись від малої біди.

Віталіна з кимось переписувалась. Від думки про те, що вона могла переписуватись із тим клятим Бондарчуком, мій паскудний настрій стрімко полетів вниз.

Ну все... Мене це дістало... Зараз я все з'ясую... 

Наступної миті я вихопив у мишки телефон. Поглянувши на екран, я зрозумів, що вона переписувалась із своєю занудною подружкою, Талою.

Мишка скаржилась на те, що я зіпсував її перше побачення в житті. Що?! У Віталіни сьогодні було перше побачення?!

Оце так... Я й не думав про те, що мишка ще не зустрічалась з хлопцями. Хоч вона занудна і трохи дивна, але досить приваблива.

- Віддай негайно, йолопе! Що ти собі дозволяєш? - Психувала мишка, намагаючись забрати у мене свій телефон.

- А ти забери, мишко, - посміхнувшись промовив я, тримаючи руку, в якій був її телефон подалі.

- Ти бісів негідник! Я тебе ненавиджу, - лютувала Віталіна, роблячи все можливе, щоб повернути собі телефон.

В якийсь момент її обличчя опинилось надто близько від мого. Мій погляд зупинився на  губах Віталіни  і я подумав про те, чи цілувалась вона з кимось раніше.

Такі думки у мене виникли, бо я щойно дізнався, що сьогодні у неї було перше побачення.

Машина зупинилась біля нашого дому і ми з мишкою вийшли з неї.

- Віддай мій телефон, Захаре! 

- Віддам... За поцілунок...