41 Віталіна

От тільки я встигла подумати про те, що гірше цього вечора вже не буде, як з'явився Захар Княженко і почав таке бовкати своїм дурним язиком, що  мені дуже захотілось прибити цього йолопа власними руками.

- Припини, Захаре, - розлючено прошипіла я, спопеляючи поглядом язикатого мажорика.

- Ти чого так рознервувалась, мишко? Злякалась, що я розповім Андрію про твої страшні таємниці? - Нахабно посміхаючись, запитав Захар.

Звісно, що я не хотіла, щоб цей індик африканський розпатякав Андрію про моє хобі, бо дуже сумнівалась, що той правильно все зрозуміє. Ще подумає, що я, і справді, граюсь ляльками.

- Захаре, йди знайди свою подружку і дай нам з Віталіною спокій. У нас ще є плани на вечір, - сердито промовив Андрій.

- Тебе не спитав, що і коли мені робити... А свої плани вам доведеться відкласти, бо зараз Віталіна поїде додому разом зі мною, - видав цей скунс хвостатий.

Від такого його нахабства у мене на мить аж в очах потемніло. Теж мені командир знайшовся... Паскудник кароокий! Вирішив, що може вказувати, що мені робити.

- Нікуди я з тобою не поїду! - розлючено сказала я, склавши руки на грудях.

- Поїдеш, мишко... Ще й як поїдеш... Ти ж не забулась, що моя мама доручила мені наглядати за тобою. Оскільки вона зараз у відрядженні, то я несу за тебе відповідальність. Тому ти, мишко, маєш мене слухатись. Я вважаю, що тобі зараз буде краще повернутись додому разом зі мною.

- Трясця! Захаре... У тебе ж теж побачення... Сумніваюсь, що твоя Мирослава дуже зрадіє, коли дізнається, що ти вже зібрався додому, - сказала я, сподіваючись якось домовитись із цим дурнем.

- Нехай тебе це не хвилює, Віталіно. З Мирославою я все вирішу. Прощайся зі своїм Ромео. У тебе п'ять хвилин.

- Захаре, ти можеш не хвилюватись про Віталіну, коли вона зі мною. Я нічого поганого їй не заподію. Ми просто сходимо в кафе, а потім я привезу її додому, - втрутився Андрій.

- Андрію, ти можеш скільки завгодно корчити із себе чемного і порядного хлопчика перед Віталіною, але зі мною цей номер не пройде. Я знаю тебе давно... Іншим разом підете в кафе. А зараз вже досить пізно і їй час повертатись додому...

- Що тут відбувається, Захарчику? - Здивовано поцікавилась Мирослава, підійшовши до нас.

- Нічого особливого... Я просто попередив Віталіну, що ми вже їдемо додому.

- Додому? - Перепитала та дурна курка, скривившись, як середа на п'ятницю.

- Так, - незворушно відповів їй Захар, дивлячись на мене.

- Шкода... - Промовила Захарова пасія, важко зітхнувши.

- Я зараз викличу таксі, - сказав Захар, дістаючи з кишені телефон.

Бісів мажорик! Крокодильчики хвостаті! Як же цей йолоп мене вибісив... Нехай ми тільки додому дістанемось... Я йому розповім все, що думаю з цього приводу.

Я б і зараз розповіла, але не хотілось привертати до нас зайву увагу. Не вистачало ще перед людьми осоромитись через цього нахабного і самовпевненого мажорика.

- Вибач, Андрію... Захар зіпсував наші плани... - Промовила я, важко зітхнувши.

- Тобі не треба вибачатись, Віталіно. Сходимо в кафе завтра після занять в школі, - промовив Андрій, заправивши мені волосся за вухо.

- Ходімо, мишко! - Покликав мене Захар.

Крокодильчики хвостаті і зелені! Комусь зараз дістанеться за те, що він зіпсував моє перше побачення...