40 Захар

Сьогодні я мав спокійно дивитись якийсь новий і дуже популярний фільм разом із Мирославою.

Але, як мені зосередитись, коли неподалік сидить Віталіна разом із тим бовдуром?

Я побачив, як Андрій Бондарчук поклав руку на спинку її крісла і психанув.

Ви тільки подивіться на цього нахабного вилупка... Що він виробляє... Розкидається своїми лапами і поводиться так спокійно і невимушено.

Наче все так і мало бути... Наче це цілком нормально... 

Я відчував, що починаю закипати. Мені хотілося рознести до біса все довкола і натовкти пику Бондарчуку, але я стримувався.

- Захарчику, поглянь, який класний момент... Це важливо, - прошепотіла Мирослава, нахилившись до самого мого вуха.

 Що?! Важливо?! Та мені зараз важливо одне - це коли Андрій забере свою лапу від Віталіни.

У мене стислись щелепи до хрусту, коли я побачив, як Бондарчук нахилився до мишки і почав шепотіти їй щось на вушко.

- Ти нервуєш через фільм? - Поцікавилась Мирослава, поклавши свою руку у мою.

Я хотів їй щось відповісти, але тут сталось таке... Цей бісів вилупок не тільки обійняв Віталіну, а ще й поліз її цілувати...

- Йой! Захаре, відпусти. Ти робиш мені боляче, - попросила Мирослава.

Дідько, я й не помітив того, як від злості стис її руку.

- Вибач, Мирославо... Я не хотів... - Сказав я, сердито зиркаючи на Андрія Бондарчука, бо все це сталося через нього.

- Та нічого... Захарчику, я й не уявляла, що ти такий емоційний. Он як через звичайний фільм розхвилювався, - сказала Мирослава і погладила мене по плечі.

- Я такий...

Ага... Через фільм я розхвилювався... Та я навіть не знав про що він, бо замість того, щоб його дивитись, я спостерігав за мишкою і тим нахабним ловеласом.

Через кілька хвилин мій погляд знову повернувся до Віталіни. Помітивши те, як вона посміхалася Бондарчуку, я подумки вилаявся.

Коли той клятий фільм закінчився і ми всі повставали зі своїх місць і попрямували до виходу, я відчував, що якщо зараз не влаштую якусь маленьку катастрофу, то вибухну.

Коли ми вийшли в хол, то Мирослава сказала, що їй потрібно попудрити носика і пішла у тому напрямку, де знаходились вбиральні.

Я швидко знайшов поглядом солодку парочку. Бондарчук виглядав задоволеним. Цей гад тримав Віталіну за лікоть і щось у неї запитував.

А мишка посміхалась, мило червоніючи. Капець якийсь...  Ну все... З мене досить. 

- То що, Андрію, як побачення? Добре провів час? - Запитав я, підійшовши до нього.

- Чудово, - відповів цей йолоп, посміхаючись до Віталіни.

- Ну звісно, чудово... З такою компанією... Я тебе прекрасно розумію. Мені теж подобається проводити час з Віталіною. Особливо вранці... Коли вона така мила, домашня... Бачив би ти, які у неї кумедні і дуже цікаві піжамки... Особливо рожевенька з мишками... Дуже шкода, що ти цього не побачиш, Андрію...