39 Віталіна

Це ж треба таке? Щоб Захар припхався в кінотеатр разом зі своєю криволапою жабою і зіпсував мені перше побачення?

Ну чому цих двох принесло саме сюди і саме тоді, коли прийшли ми з Андрієм?

От як я можу розслабитись і насолоджуватись переглядом фільму та спілкуванням з Андрієм, коли неподалік від мене Захар лижеться із тією конякою зубатою?

Тьфу! Мене мало не знудило, коли я це побачила. Які ж ці двоє безсоромні... Нормальні люди прийшли сюди, щоб класний фільм подивитись, а вони таке вичворяють.

- Віталіно, тобі нецікаво? - Схвильовано запитав Андрій.

- Все добре, Андрію... Мені подобається цей фільм. Дуже цікаво... - Відповіла я, посміхаючись.

- Тоді чому ти постійно озираєшся? - Продовжив допитуватися хлопець.

- Та мені просто здалося, що я побачила одну свою знайому... Але, здається, я помилилась.

- Віталіно, якщо щось не так, то ти не соромся і кажи мені відразу...

- Не хвилюйся, Андрію, все добре, - запевнила я хлопця, мило посміхаючись.

Щоб не озиратись та не привертати до себе зайвої уваги, я з усіх сил намагалась не думати про клятого мажорика і його прицуцувату подружку і про те, чим вони там займались.

Я дуже хотіла, щоб цей фільм швидше закінчився і ми з Андрієм пішли звідси в якесь інше місце, бо парочка неподалік не давала мені спокою і жахливо дратувала.

Але, як на зло, час тягнувся дуже повільно. Кожна хвилина здавалась мені годиною і я вже починала закипати.

- Віталіно, у тебе все добре? - Запитав Андрій, уважно на мене дивлячись.

Трясця! Звісно, що у мене не все добре... Бо один паскудний козляра жахливо мене дратує, бо замість того, щоб дивитись фільм, лижеться зі своєю клятою подружкою.

Звісно, що подібного я не могла сказати, тому що дуже сумнівалась у тому, що Андрій правильно мене зрозуміє. Навіть я сама себе не розуміла. Що вже про інших казати...

- Так, зі мною все гаразд... А чому ти запитуєш?

- Просто ти виглядала якось дивно... Здавалась напруженою...

- Чесно кажучи, я трохи злякалась, - збрехала я.

- Злякалась? Зараз все виправимо, - сказав Андрій, обіймаючи мене.

Від несподіванки, я навіть на мить забулась, як дихати.

- Так краще? Тобі більше не страшно?

- Не страшно... - Розгублено відповіла я.

- От і добре, - усміхнувшись, промовив Андрій і поцілував мене у скроню.

Капець... Не просто капець, а повний і дуже великий капець.

Мене щойно вперше поцілував хлопець... Правда не вгуби, а лише в скроню, але все одно...

Крокодильчики зелені і хвостаті! Такого я на першому побаченні точно не очікувала...

Треба було хоч в інтернеті глянути, що зазвичай роблять на перших побаченнях, щоб бути до цього готовою і не виглядати, як дурепа якась.