36 Захар

На великій перерві ми з Мирославою пішли разом у шкільну їдальню.

- Захарчику, ти чого такий невдоволений? - Поцікавилась Мирослава, доїдаючи свій овочевий салат.

- Тобі здалося... Зі мною все добре, - відповів я, перевівши погляд зі своєї капосної підопічної на Мирославу.

Паскудна мишка сиділа за сусіднім столом разом із Андрієм Бондарчуком. Як же це мене дратувало.

Цей йолоп навіть про їжу свою забувся, так витріщався на Віталіну. А та дрібна біда ще й фліртувала з ним.

От що вона в ньому знайшла? Краще б і далі своїми бісовими ляльками гралась, ніж оце.

- Захарчику, підемо сьогодні в кіно? - Запитала Мирослава, мило посміхнувшись.

- Так...

- Чудово! Тоді зайдеш за мною о шостій вечора.

- Зайду...

 Помітивши, як цей паскудник взяв Віталіну за руку, я ледь не вдавився відбивною. Що він собі дозволяє?!

Не встиг з мишкою познайомитись, як вже тягне до неї свої нахабні лапи.

- То я за тобою зайду, Віталіно? - Запитав Бондарчук у мишки, коли вони проходили повз нас.

- Так, я буду тебе чекати, - радісно відповіла йому палка любителька Барбі.

Що?! Чекати вона його буде? І чого мишка виглядає такою підозріло задоволеною? Теж мені радість... Піти кудись із цим тупоголовим бовдуром... 

Дивлячись на те, як Андрій Бондарчук виходив з їдальні, тримаючи за руку мою підопічну, я ледь стримався, щоб не вилаятись.

Теж мені... Солодка парочка... Цікаво, куди це вони зібралися?

Я вже збирався піти слідом за цими двома і спробувати підслухати, коли згадав про Мирославу і важко зітхнув.

- Мирославо, ти чому так повільно їсиш? У тебе ж тільки салат був... - Невдоволено пробурчав я, дивлячись на красуню.

- Щоб не було проблем зі шлунком, потрібно старанно пережовувати їжу. Ти хіба цього не знав, Захарчику?

 - Але ж ти їсиш ці кілька шматочків огірка вже двадцять хвилин... Давай швидше. Зараз вже урок почнеться.

І чого всі вродливі дівчата, що мені трапляються, такі бісячі? Чи, може, всі красуні бісячі?

В цей момент мені відразу згадалася мишка. Та ця капосниця кого завгодно вибісить... Стоп! З якої це радості я записав її до красунь?

От, Віталіна... І не красуня, але бісяча, що капець... Як же мені спокійно жилося без цієї малої зарази...

Після уроків я пішов до нашого авто. Варто мені було побачити, як Бондарчук прощався з мишкою, у мене почало сіпатись ліве око.

Якого біса цей бовдур так нахабно на неї витріщався? Якщо він ще й обійматись полізе, я точно його добряче стукну.

- Ходімо, Віталіно... Бо будеш плентатись додому пішки, - роздратовано промовив я, проходячи повз солодку парочку.

Щось невдоволено пробурчавши собі під ніс, мишка поспішила за мною слідом.

Сівши в машину, ця біда мала не забулась помахати рукою Бондарчуку. Повний капець... Наче вони на рік прощались, а не на кілька годин...

Точно! Треба ж спробувати дізнатись про те, куди це вони з Андрієм зібралися йти.

- Мишко, у мене на сьогодні плани... А у тебе? - Промовив я, поглянувши на свою підопічну. 

Мале бісеня виглядало таким задоволеним, що у мене ще більше зіпсувався настрій.

- У мене теж є плани. Ми з Андрієм підемо дивитись  якийсь новий, класний фільм.

 Вони теж підуть в кіно? А це вже цікаво...