35 Віталіна

Мене аж перекосило, коли я побачила ту носату дурепу, що бігала за Захаром. До чого ж вона безсоромна...

Ця нахабна корова так накинулась на мажорика зі своїми обіймами, що мало його не задушила.

 А потім ще й заявила про те, що я не надто розумна... Це ж треба таке?! Не вистачало ще, щоб якесь одуробло носате сумнівалось в моїх розумових здібностях...

Якби не дзвінок на урок, то я б розповіла тій Мирославі багато чого цікавого про неї.

Тали сьогодні в школі не було, бо вона застудилась і захворіла через те вимушене купання в басейні на вечірці.

Не встигла я сісти за свою парту, як поряд вмостився Захар Княженко. Крокодильчики зелені і хвостаті!

Як це я маю не думати про цього нахабного мажорика, якщо він буде сидіти поруч?!

- Захаре, ти нічого не переплутав? Не заблудився?

- Ні. Антона сьогодні в школі не буде, бо він захворів через ваші кубики льоду... Тала теж не прийшла... От я і вирішив підсісти до тебе, - посміхаючись, видав мажорик.

- А мою думку ти не хотів дізнатись про це? Може, я не хотіла аби ти пересідав до мене? - Роздратовано поцікавилась я, спопеляючи поглядом Захара Княженка. 

- Чого б це? Ми живемо під одним дахом, їздимо разом в школу... То чому б нам і на уроках разом не посидіти? Що тут такого, мишко?

- Захаре, Віталіно, не забувайте, що ви на уроці. Мало того, що запізнилися, так ще й розмовляєте, - невдоволено промовила наша вчителька фізики, Тамара Петрівна.

Ми із Захаром вибачилися і пообіцяли поводитись тихо. Ще й зауваження через цього бовдура отримала. Вперше в житті... 

За весь час, що я навчалась в своїй попередній школі, я жодного разу не отримувала зауважень, бо у мене завжди була зразкова поведінка, а тут на тобі...

А все через нахабного і капосного Захара... Одні біди від цих красунчиків...

Треба просто не зважати на нього. Навіть в його бік не дивитись. Ех... Якби ж це було так легко...

В якийсь момент я спіймала себе на тому, що замість того аби слухати вчительку, сиділа і витріщалась на мажорика.

От, халепа! Що його робити? О! Придумала! Я просто витісню всі думки про цього красунчика думками про іншого.

Андрій Бондарчук із паралельного класу - чудова кандидатура. Він теж симпатичний... Правда не такий, як Захар, але теж нічогенький...

Мені навіть здалося, що Андрій трохи мною зацікавився. Буду спілкуватись з ним і забуду про існування цього паскудника.

Нехай Захар котиться калачиком до своїх дуреп... Мирослави чи Аманди... Або ще до якоїсь нещасної, що запала на нього.

Не вистачало мені ще через якогось мажорика собі нерви тріпати...