34 Захар

Не встигла ця дрібна капосниця, Віталіна, вийти з машини, як відразу почала точити ляси з Андрієм Бондарчуком із паралельного класу.

Коли я побачив, як мишка йому мило посміхалася і фліртувала, то подумки вилаявся.

 На біса їй здався цей тупий Бондарчук?! Про що з цим йолопом, взагалі, можна розмовляти?

- Чого гальмуєш, мишко? Пішли в клас. Через десять хвилин розпочнеться урок, - промовив я, підійшовши до цих двох з наміром забрати Віталіну.

Віталіна ще й слова не встигла сказати, як втрутився Бондарчук. Цей телепень заявив, що сам може провести мишку до класу, а мені порадив забиратись.

Від такого його нахабства, я навіть на секунду завис.

- З якого це дива ти вирішив, що можеш вказувати, що мені робити? - Невдоволено поцікавився я, змірявши того тупого йолопа поглядом.

- Захарчику, привіт! Ти навіть не уявляєш, яка я рада тебе бачити, - радісно сказала Мирослава, обіймаючи мене і цілуючи в щоку.

Дідько! І чого вона з'явилася так невчасно? Побачивши Мирославу, мишка зиркнула на мене так, наче я зіпсував їй половину життя.

- Захаре, я чудово знаю дорогу до класу, тому можеш не хвилюватись про мене, - задерши свого кирпатого носика, невдоволено промовила Віталіна.

- Ходімо, Захарчику. Хоч твоя підопічна і не надто розумна, але думаю, що в школі вона не заблукає, - сказала Мирослава і потягла мене за руку.

- Знайшлась мені розумниця... Зав'яжи шнурки, бо ще спотикнешся і розіб'єш свого довгого носа! - Видала Віталіна.

- Ой! Зачекай, Захаре, я зав'яжу... Ей! Я ж сьогодні в туфлях, а вони без шнурків... - Промовила Мирослава, спинившись.

- Дурепа довгоноса, - сміючись, сказала мишка.

Я сам ледь стримався, щоб не розсміятись із цієї ситуації. Навіть не думав, що мишка може так зухвало поводитись.

- Сама дурепа! На відміну від тебе, жебрачки, у мене дуже багато взуття. Тому я можу і забути, що саме взула...

- Довгоносик безголовий! - Посміхаючись, промовила Віталіна.

Я так і не побачив, чим це миле дівоче спілкування закінчилось, бо пролунав дзвінок на урок і ми всі поспішили на заняття.

Мирослава пішла з Андрієм, бо вони навчались в одному класі, а я - з мишкою.

Щодня я дізнавався про цю мамціну улюбленицю щось новеньке. Сьогодні я побачив, що у мишки є зубки і вона може за себе постояти.

Виявилося, що не така вже й ця мишка  безпорадна і беззахисна, як я спершу про неї думав.