30 Захар

Та що ця дрібна зараза собі понавигадувала?!  Я її ревную?! Більшої дурниці я ще не чув. Треба мені це нещастя плаксиве, як корові сідло.

Довкола повно гарненьких дівчат, у яких не так багато тарганів в голові, як у цієї мишки. Чого б це я цікавився цією дивачкою?

Не дивлячись на те, що сьогодні вечірка, настрій у мене був дуже кепський. А все через ту бісову мишку...

Цілісінький вечір мені нерви тріпала. Та на неї ніякого терпіння не вистачить. Всі дівчата, як дівчата, а ця - біда якась.

Одні проблеми з нею і через неї. Навчальний рік тільки почався, а у мене вже від цієї мамціної улюблениці око сіпалося.

Важко зітхнувши і вилаявшись, я вийшов на вулицю, де всі розважались і веселились.

Свого найкращого товариша, Антона, я помітив майже відразу. Точніче, не помітив, а почув. Бо вони з Талою так сварились, що аж музику перекрикували.

Оце недарма кажуть розумні люди, що в тихому болоті чорти водяться. Моя навіжена мишка і її подружка - яскравий  приклад цього.

Тихі відмінниці, заучки, мамині доці, а он що вичворяють. Спершу повдягались, як невідомо хто, щоб хлопців дражнити, потім влаштували нам з Антоном холодний душ із лимонаду, а тепер ще й скандалять, коли отримали покарання.

- Який же ти паскудний! Якщо я застужусь і захворію, то це буде на твоїй совісті! - Кричала Тала, грізно розмахуючи руками.

- А ти ще довше постій на вулиці мокра і порепетуй, тоді точно захворієш! Тікай в дім негайно, дурепа! - Психував Антон.

- А ти мені не вказуй, що робити, йолоп! - Розлючено промовила Тала, але в дім, все ж, пішла.

- Я ніколи і подумати не міг, що ця зануда і правильна дівчинка така нестерпна, - невдоволено сказав Антон, коли я підійшов до нього ближче.

- І не кажи, друже... Мені мишка теж всі нерви витріпала і добряче вибісила. Такі вони... Ці мимціні доці... Краще триматись від них подалі...

- Точно... Мене ще жодна дівчина так не виводила із себе, як ця біда занудна.

- Якщо подумати, то мене теж ще ніхто з дівчат так не діставав, як ця Віталіна. Це ж якийсь суцільний капець... Де її моя мамця знайшла на мою бідолашну голову?

- Бо ми з тобою раніше не мали справ з відмінницями і не знали, що вони такі пришелепкуваті, - промовив Антон, важко зітхнувши.

- Ага... Ти ж бачив, яку мишка сукню вдягла? Ще й заявила, що їй сподобалося те, як на неї хлопці витріщались. Уявляєш?

- Так, сукня у неї була вогонь... Я й сам кілька поглядів на неї кинув... Але більше дивився на Талу, бо був в страшному шоці від того, що ця заучка могла так виглядати. Ми ж з нею два роки разом провчились... Вона ніколи не вдягала нічого подібного і не фарбувалась, а тут на тобі...

- Схоже, що занудні заучки можуть здивувати, - посміхнувшись, сказав я, згадавши те, як Віталіна виглядала сьогодні.

- Захаре, ходімо щось перекусимо, бо я вже встиг добряче зголодніти, - запропонував мій товариш.

- Ходімо...

Біля столів із закусками на нас з Антоном чекало розчарування, бо там вже мало що залишилось.

- Трясця! - Невдоволено промовив Антон.

- Пішли в дім, друже. На кухні має щось знайтись.

Зайшовши в дім, ми з Антоном поспішили на кухню. Там на нас чекав сюрприз. Віталіна і Тала теж шукали собі щось перекусити.