29 Віталіна

Дивлячись на те, як Захар, Антон та їхні подружки верещали, як навіжені, ми з Талою так реготали, що геть забулись про конспірацію і викрили себе повністю.

Опам'ятавшись, ми драпанули з усіх ніг на вулицю. Так швидко я ще в житті не бігала.

- Тало, що нам тепер робити? Бачила, який Захар був злющий?

- Бачила... Антон теж дуже розсердився... Оце ми з тобою потрапили, Віталіно...

- Що потрапили, то потрапили... Але ж той козляра сам винен... Спровакував мене своєю дурною поведінкою...

- Віталіно, а давай заховаємось на танцполі серед танцюючих. Поки ці два телепні нас знайдуть, то вже й сердитись перестануть...

- Гарна ідея... Давай... 

Ми з подругою пробрались в самісінький центр танцполу і заховались серед дівчат і хлопців. Більшість з них ми з Талою навіть не знали, бо наші однокласники поприводили собою багато друзів.

Танцюючи, ми не втрачали пильності і були готові в будь - який момент кудись драпанути.

Все було добре рівно до того моменту, поки я не побачила Захара. Він був без футболки і все ще злий. 

- Тало, ці кляті мажорики здогадались! Тікаємо швидше за межі двору! - Закричала я, схопивши, подругу за руку.

- Дідько! - Злякано промовила подруга, слідуючи за мною.

Бісові мажорики нас швидко наздоганяли, хом ми з Талою бігли з усіх ніх.

- Захаре, не смій! - Заверещала я, коли помітила у себе за спиною Княженка.

- Пізно, мишко! За свої витівки треба платити. Ти сама напросилась...

- Ти перший почав! Я лише відповідала!

- Нічого не знаю! Зараз хтось піде купатись, мишко! Ти готова?

- Ні! Я не хочу! Не смій! Там вода холодна! - Кричала я, намагаючись втекти з останніх сил.

- Вона хоча б без кубиків льоду і нелипка, - видав цей бісів гад.

Я почула, як неподалік закричала Тала і озирнулась. Виявилося, що Антон спіймав Талу і кинув її в басейн.

Побачивши це, я замешкалась і Захар мене впіймав. Цей паскудник підхопив мене на руки і поніс до басейну.

Я докладала всіх зусиль, щоб звільнитись, але це мені не допомогло, бо мажорик був надто сильним.

Дійшовши до басейну, він кинув мене у воду, але я в останню мить якось примудрилась схопити його за руку і потягти за собою.

Ми з Захаром опинились у воді. 

- Падлюка! Морда бегемотяча! Індик криволапий! - Кричала я, лупцюючи капосного, нестерпного гада.

Наступної миті Захар схопив мене і притис до себе.  Я відчула себе такою нещасною, ображеною і безпорадною, що розплакалась.

- Я не навиджу тебе, Княженко... - Плачучи, промовила я.

- Тихо, мишко... Тихо... Не плач, - сказав Захар.

Від дістав мене із басейну і загорнувши в рушник, поніс в дім.

- Який же ти паскудний... Цілий вечір з мене знущався, а тепер ще й це... - Сказала я, витираючи сльози.

- Я з тебе не знущався. Якби ти відразу мене послухалась і вдягла б щось нормальне, а не влаштовувала б шоу, то нічого цього б не було, - невдоволено відповів мажорик, піднімаючись сходами.

- З якої це радості я маю тебе слухатись? 

- Бо я за тобою наглядаю. А ти надто наївна і багато чого не розумієш... Хіба ти не бачила, як на тебе витріщались всі ті придурки?

- Бачила... І що? Може мені сподобалась їхня увага.

- Але мені вона не сподобалась, - сердито промовив Захар, ставлячи мене на ноги в моїй кімнаті.

- Це твої проблеми! Може мені теж не сподобалось, як та жаба губата сиділа у тебе на колінах...

- Що?! То це ти тому облила нас з Мирославою лимонадом? Мишко, ти приревнувала?

- Що ти верзеш?! Які ще ревнощі?! Я просто хотіла тобі помститись за зіпсований вечір і розбиту вазу моєї бабусі...

- Ага... Так я і повірив, - нахабно посміхнувшись, промовив Захар.

- Ти... Ти... Йолоп! Стоп! Захаре, а може, це ти мене приревнував? Тому тобі і не сподобалось те, що на мене витріщались інші хлопці?

- Фантазерка! Навіть не мрій про те, що я колись зацікавлюсь тобою, мишко... - Сказавши це, Захар вийшов з моєї кімнати, гепнувши дверима.