28 Захар

- Віталіна! Паскуда мала! - Психував я, роззираючись довкола і шукаючи її поглядом серед наших однокласників, які веселились і танцювали.

- Захаре, а давай кинемо цих негідниць у басейн... - Запропонував Антон.

- Класна ідея, друже! Будуть знати, як капостити і голови свої ботанські заразом остудять, -  відповів я.

Вечірка була у самому розпалі. Всім довкола, окрім нас з Антоном, було весело.

Я почав старанно приглядатися до танцюючих, бо підозрював, що саме серед них захочуть заховатися дрібні відьмочки.

Антон теж так думав, тому також шукав там цих двох любительок лимонаду з кубиками льоду.

На моєму обличчі з'явилась хижа посмішка, коли я помітив в самій гущі танцюючих Віталіну.

- Антоне, я знайшов цих паскудниць, - сказав я, вказавши рукою туди, де танцювали дівчата.

- Капець... Захаре, ти тільки подивись на цих нахаб. Наробили справ, зіпсували нам відпочинок з гарненькими дівчатками, а самі витанцьовують так, наче нічого не сталося, - обурився мій товариш.

- От, бісові капосниці... Ну, нічого... Зараз вони нам за все заплатять... Я займусь нахабною мишкою, а ти лови її подружку.

Розділившись, ми з Антоном почали непомітно наближатись до Віталіни і Тали, які витанцьовували, забувши про все на світі.

На жаль, ці малі паскуди помітили нас раніше, ніж ми встигли до них дістатись і кинулись тікати.

А ми з Антоном побігли за ними слідом, намагаючись спіймати.

Ми гналися по танцполу, між людьми, світло мигало, всі довкола сміялись, а хтось навіть знімав на телефон.

У мене було таке відчуття, наче ми потрапили в якусь божевільну, молодіжну комедію.

- Захаре, не смій! - Верещала Віталіна, озираючись.

- Пізно, мишка! За свої витівки треба платити. Ти сама напросилась...

- Ти перший почав! Я лише відповідала!

- Нічого не знаю! Зараз хтось піде купатись, мишко! Ти готова?

- Ні! Я не хочу! Не смій! Там вода холодна!

- Вона хоча б без кубиків льоду і нелипка, - відповів я, наздоганяючи Віталіну.

Антон першим наздогнав Талу. Схопивши дівчину, він жбурнув її у басейн. Тала верещала і дуже кумедно лаялась, проклинаючи мого друга і щиро бажаючи йому аж три дні проносу.

Наступної миті я впіймав паскудну мишку і поніс її до басейну. Мала негідниця пручалась, лаялась і навіть примудрилась вкусити мене за руку, але це не врятувало її від покарання.

Коли я кидав Віталіну в басейн, вона якось встигла схопити мене за руку і потягла за собою.

Я не втримався на ногах і полетів у воду разом із дрібною негідницею.

Капець... Оце я її покарав... Вже другий раз за вечір намок...

- Падлюка! Морда бегемотяча! Індик криволапий! - Верещала Віталіна і била мене своїми крихітними кулачками, намагаючись дістати до голови.

Психанувши, я спіймав її і згріб в обійми, щоб якось заспокоїти. Спершу вона виривалась, намагаючись звільнитись від мене, а потім затихла.

Коли я поглянув на обличчя мишки, то помітив, що вона плаче.

- Я не навиджу тебе, Княженко... - Промовила вона, крізь сльози.

А я завис, бо не знав, як реагувати. В напівтемряві, з мокрим волоссям, Віталіна була схожа на русалку. Правда, трохи плаксиву русалку, але всерівно гарну.

- Тихо, мишко... Тихо... Не плач, - промовив я, підхопивши її на руки.

Діставши Віталіну з басейну, я загорнув її в рушник, який дав мені хтось із однокласників і поніс у дім.