27 Захар

Ми з Антоном не стали дарма гаяти час і швидко знайшли собі гарненьких дівчат.

Прихопивши собою красунь, ми з другом пішли у дім. У вітальні Антон з Іриною влаштувалися на дивані, а ми з Мирославою зайняли крісло.

В кімнаті панувала напівтемрява, дівчата сиділи у нас на руках. Ми класно проводили час і розмовляли про всякі дурниці.

Я хотів побути тут ще пів годинки, а потім показати Мирославі свою кімнату. Я підозрював, що Антон теж щось подібне планував.

Ми так добре проводили час, що я геть забув про мишку і її занудну подружку. А даремно, бо, як виявилося, ці дві капосниці зовсім не забули про мене.

- Один! Два! Три! - Почулося у мене за спиною.

Я повернув голову і на мене полилось щось холодне і його було багато, бо для Мирослави теж дісталось.

Дуже швидко я зрозумів, що це був лимонад з кубиками льоду. Кілька таких кубиків потрапили мені за комір і я ледь стримався, щоб не закричати від цього малоприємного відчуття.

Зате Мирослава не стримувалась і верещала на все горло. Від її крику, у мене аж у вухах позакладало.

Антону з Іриною теж дісталося. Вони, як і ми з Мирославою, підскочили на ноги і намагались позбутися від своєї порції кубиків льоду.

Наші дівчата здійняли такий крик, що я невідразу почув чийсь сміх. Увімкнувши в кімнаті світло, я побачив Віталіну і Талу з порожніми графинами в руках.

Обидві паскудниці так реготали, що геть забулись вчасно заховатись або втекти.

- У когось виникли дуже великі проблеми! - Розлючено промовив я, дивлячись на них.

- Дуже і дуже великі проблеми... - Підтвердив Антон, знімаючи із себе липку і мокру сорочку.

Зрозумівши, що вони потрапили в халепу, подруги з криками кинулись на вулицю.

От, бісові хитрунки... Вони вирішили заховатись серед наших однокласників і друзів, щоб збити нас з Антоном з пантелику.

- Захаре, може нехай ті дурепи безголові тікають... Потім з ними розберетесь... - Промовила Мирослава, беручи мене за руку.

- Ні! Я хочу розібратись з цими нещастями зараз.

- Але ж... А як наш вечір?

- Вибач, Мирославо... Я зараз геть не налаштований на романтику, бо хочу декого спіймати і покарати... Давай якось іншим разом поспілкуємось... - Відповів я, позбуваючись своєї футболки, бо вона липла до тіла і жахливо дратувала.

Замість того, щоб приємно проводити час з гарненькими дівчатами, ми з Антоном влаштували пошуки Віталіни і Тали.

- Не знаю, що я зроблю з цією малою заразою, коли спіймаю її, - розлючено промовив я, роззираючись довкола.

- Я теж ще не знаю, що зроблю з Талою, коли знайду її... Чесно кажучи, Захаре, я навіть і не підозрював того, що наша занудна відмінниця може таке втнути. Не дівчина,а бісеня якесь...